Я душу одягну у вишиванку...

Виховна година для учнів 7 – 11 класів

Зал прикрашений рушниками, виробами, вишивками. З одного боку сцени – стіл для ведучих, з іншого – дівчата в українському одязі.

Учитель(під супровід відеокліпу «Вишиванка»): Раді вітати вас, любі друзі, у нас на святі! Цю зустріч я хочу почати незабутніми словами Василя Симоненка:

Вигаптуй на небо райдугу-доріжку,

Простели до сонця вишивку-маніжку,

Щоб по тій доріжці з лебедями-снами

Плавати до щастя білими човнами.

            Травень. Місяць, сповнений буяння трав, п’янких квіткових ароматів. А ще цього весняного місяця ми відзначаємо багато свят: друга неділя травня – Міжнародний день матері, 8 – 9 травня – День примирення та Перемоги, 15  – Міжнародний день сім’ї, а сьогодні, 19 травня, – День вишиванки.

 Тож поговорімо про вишивання як один із видів народного мистецтва…  

 Народне мистецтво, яке передавалося з покоління в покоління, століттями завжди було і є грунтом для спілкування людей, джерелом пізнання історії, культури, звідти ідуть витоки творчості. Традиційні пісня і танець, легенда і казка, малюнок і художнє ремесло стали основою сучасного народного мистецтва, пов’язаного виготовленням речей, практично необхідних, зручних у користуванні й ошатних за формою та оздобленням.

Із далекого минулого прийшло до нас і рукоділля – рук діло – шиття, плетіння, в’язання, вишивання, різьблення, ткацтво. І виникло воно з любові до рідної землі і батьківської оселі, зі спілкування з навколишнім світом та потреби не тільки бачити красу, а й творити її власними руками. Вишивання як вид мистецтва існує з незапам’ятних часів. Про вишивку згадується в Біблії та “Іліаді” Гомера. Нею, за свідченням Геродота, був прикрашений одяг скіфів. Арабський мандрівник Х століття у своїх розповідях свідчить, що руси теж носили вишитий одяг.

Зараз – особливий час. Ми звертаємося до джерел народної творчості, до народних традицій. І як радісно усвідомлювати, що вони сьогодні оновлюються, оживають, і, мабуть, чим більше ми будемо їх знати, тим життя наше буде радіснішим, духовно багатшим.

Наш захід називається «Я душу одягну у вишиванку». Тож нехай час, проведений у спілкуванні з найдавнішим видом українського мистецтва буде приємним для всіх.

 

 

Учень:

Від щирого серця до себе у гості

Запрошуєм вас!

З нами порадіти, дещо пригадати

В нелегкий цей час:

На рушничок станем,

В хату завітаєм з вами ми разом,

В ту хату- світлицю, що нас зустрічає

Маминим теплом.

Учень: Вишиванням споконвіку займалися жінки. Це чудово робила прекрасна Олена, винуватиця Троянської війни. Дар вишивання греки пов’язували з ім’ям мудрої богині Афіни. У середні віки вишивка стала улюбленим заняттям королев і принцес, придворних дам і черниць. У добу Відродження малюнки для неї робили Ботічеллі, Дюкер, Рафаель. Жаданою і дорогою гостею була вишивка і в селянській хаті. Психологи радять жінкам займатися вишиванням, вважаючи, що це благотворно впливає на їх характер, виховуючи такі риси, як терпіння, вправність, майстерність, художній смак. Але ще в більшій мірі цей вид рукоділля відтворює душу і характер жінки, бо у вишивку вона вкладає свої почуття та мрії, щоб принести радість собі та людям.

Учитель: готуючись до заходу, працював мистецтвознавець, котрий познайомить нас із історією вишивання, різноманітністю його методик (ПРЕЗЕНТАЦІЯ «ВИШИВАННЯ ЯК ВИД МИСТЕЦТВА»)

Учениця:                              

 Вічна після барв і кольорів,

Неповторна музика натхнення!

Шепіт трав і шелест яворів,

І дзвінкі турботи сьогодення.

Хрестиком покладено в рядки,

Поспліталось, блиснуло веселкою

Ніжність материнської руки

Пісні ще весільної, веселої.

Дух народу в колір заплете,

Проросте і піснею, і цвітом.

А над світом, гляньте, а над світом

Українська вишивка цвіте!

ПІСНЯ «Два кольори»

Учитель: Мамина пiсня, отчий дiм, дiдусева казка, бабусина вишиванка, незамулена криниця, з якої пили воду чумаки — це наша родовiдна пам’ять, нашi символи, наша iсторiя.

(звертає увагу на вишиті вироби. Тематична бесіда гостей-мастринь, учителів із учнями.)

Як бачимо, вишитих рушників у нашій виставці найбільше. І це не випадковість. У всі часи їх зберігали як найкоштовніші речі, з роду в рід перезнімаючи узори. А ще вони були і залишаються неодмінним атрибутом приданого будь-якої нареченої. Адже дівчині, коли їй виповнювалося 10 років, то її мама починала для неї посох готувати – хустки купувала, намисто гарне, тканини барвисті, а на сорочки та рушники сама полотно ткала. Потрібно  було надбати чимало, бо самих тільки рушників – не менше 40. Скркд них були рушники вишиті і ні, білені і небілені. Небілені робили з цупких ниток для рук, обличчя, тіла. У народі їх називали «утирачі». Гостям, щоб висловити свою шану, зливали на руки воду і давали чистого утирала.  Крім утирачів, були ж ще й стирачі – рушники для витирання столу, лавок, посуду.

Учениця: А як відбілювали рушники?

Учениця: А я знаю. Кожна господиня мала праник, яким били по вимоченому у ставку полотні, яке потім розстеляли у сонячні дні на траві. Робили це кілька разів, аж поки полотно не ставало білим. Потім прасували рубликом і качалкою.

Учениця: Це було цікаво але ж і важко.

МАЙСТРИНЯ

Учитель: Вишивка – це не тільки майстерне творіння золотих рук народних умільців, а й скарбниця вірувань, духовних устремлінь, інтелекту народу. Численні орнаментальні зображення тварин, птахів, квітів стверджують, що наші предки обожнювали, опоетизовували природу не лише у фольклорі, а й у декоративному мистецтві. Сучасники ж черпають із душі народної криниці образи для своїх творів. А.Малишко, В.Сосюра, М.Сигаївський у своїх поезіях, що стали народними піснями, оспівують і сюжетне вирішення українського рушника (“І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю…”), і значення колориту (“Червоне-то любов, а чорне то журба…”), і відношення нащадків до рукотворних скарбів (“Рушники – то моєї матусі роки”).

Учениця: Скiльки зустрiнеш рушникiв, i якi вони всi гарнi! Істинно, зайдеш до оселi, а в нiй, як у вiнку, всi стiни цвiтуть. Хата — це обличчя жiнки, господинi, матерi. У  хатi свiтлiй, теплiй, завжи вiдкритiй для добрих людей, зберiгалися i передавалися найкращi сiмейнi традицiї. У хатi виховувалися щирi, працьовитi, чеснi люди. Тепер ми живемо краще, заможнiше, соромимося прикрашати свої  вiконницi, вишити i повiсити на покутi прадавнiй рушник.Чи ви знаєте, що рушник  здавна слугував не лише окрасою свiтлицi. На вишитi рушники приймала повитуха немовля. На щастя, на долю давала мати його, коли виряджала в дорогу сина. Всiм, хто вирушав у далеку дорогу, вони нагадували: там земля мила, де мати народила.

«ПІСНЯ про рушник» А. Малишка

Учениця: О, земле рiдна, краю мiй вишневий,

Гартований в тугих вiтрах столiть,

На ці крилаті рушники до неба

Не раз дивились прадід мiй і дід.

Бо їм, як і менi, було б їх треба

У гожий час і в пору лихоліть.

Не можна жити без землi i неба,

Без вiри i мети не можна жить.

Учениця: У чарiвну силу рушника вiрили як у доброго чудодiя, що оберiгає вiд усякого лиха. Спитаєте, звiдки ж то узятися такiй силi? А сила рушника у його вiзерунках. Рушники можна читати так, як читають книги. Треба лише розумiтися на орнаментах. Як цiкаво читати рушники. Існує корiння, що сягає глибини столiть, у них закладена мудрiсть столiть.

Учениця: На кожному рушниковi є такi собi крайчики-кривульки. То є  знаки води. А де вода — там життя. А чотирикутники — то символи Сонця. Листя — то діти, гiлки — батько з матiр’ю, стовбур — діди, корiння — прадiди, що жили 100 чи 200 рокiв тому.

Учитель: Є орнаменти  геометричні, рослинні, зооморфні, предметні, що відображають елементи символіки стародавніх вірувань. Різноманітні кружальця, трикутники, ромби, кривульки, лінії, хрести символічно відображали уявлення наших предків про світобудову, тож їхнє значення відповідне:

кривулька – нитка життя, вічність сонячного руху;

зірка – символ сонця, неба, землі, повітря, вогню й води;

крапочки – небесні світила.

Наша пошукова група розповість докладніше про візерунки, які найчастіше зустрічаються на рушниках.

Учениця: Зірки, розкидані на білому полі - уявлення про структуру  Всесвіту, що є гармонійним і засіяним, щоб нести нові й нові паростки життя у далекі світи.

Учениця: Зображення рослин - це культ поклоніння природі, прагнення перенести на рушник красу. Квіти, які ми зараз розуміємо не більше як вияв поваги і приязні, у часи давні мали ритуальну значимість: на рушниках часто побачиш «виноград», «хміль», «дубове листя», «барвінок».

Учениця: Дуб і калина – мотиви, що найчастіше зустрічаються на рушниках і поєднують у собі символи сили і краси, але сили незвичайної, краси невмирущої. Дуб – священне дерево, що уособлювало Перуна, бога сонячної енергії, розвитку, життя. Калина – дерево роду, чудодійний оберіг життєдайної сили роду.

Учениця: Калина взагалі дерево нашого українського роду. Колись у сиву давнину вона пов’язувалася  з народженням Всесвіту, Сонця  Місяця, Зорі. А оскільки ягоди калини червоні, то й стали вони символом крові й невмирущого роду. Через це весільні рушники  тяжіють тими могутніми гронами.

Учениця: Із давніх-давен на Україні святили мак і ним обсівали людей і худобу, бо вірили, що мак має чарівну силу, яка захищає від усякого зла. А ще вірили, що поле після битви вкривається весною маками. Ніжна, трепетна квітка несе в собі незнищенну, вічну пам'ять  роду.

Учениця: Таємницю життя приховує в собі і квітка лілії. За легендами вона допоможе розгадати  чари. Якщо пильно придивитись до узору, то ніби вимальовується силует двох птахів – знак любові. В орнаменті з лілією неодмінно є знак, що ніби нагадує хрест. Він магічний, тому й благословляє пару. Лілія є жіночим символом. Це підтверджує й давня назва квітки – крин, - що є однокореневим словом криниці.

Учениця: Також на наших рушниках рясно розквітли пишні ружі. Ружа – улюблена квітка українців, її дбайливо плекали під вікнами хати, бо нагадує вона сонце. Промовте слово ружа, знайдете в ньому староукраїнську назву крові – руда.

Учениця: Узори, що нагадують листя хмелю, полюбляла вишивати молодь. «Хміль» дуже близький до символіки винограду, бо означає розвиток, молоде буяння, любов.

Учениця: Берегиня -  дорогий нам символ. Це життєтворча Мати-природа і жінка-мати. Народ створив її загадковою, багатоликою та могутньою незнаною квіткою, яка несе в світ і творіння, і захист, вічне оновлення і гармонію життя. І при всій своїй величності та могутності скромно зображується аби ще раз нагадати, що кожне живе створіння – часточка неподільна й нерозривна життя.

Верхня частина квітки – це світ богів, середня – людей, всього сущого на землі, нижня – це коріння, основа світу.

Учениця: Особливо полюбляють вишивальниці символіку птахів. Різні птахи виспівують на рушниках. Соловей і зозуля полюбляють дівочі рушники, вони сумують якщо без пари.

«Соловей щебече, собі пару кличе.»

«До Петра зозулі кувать, кувать, а дівці гулять, гулять.» Цих птахів найчастіше вишивають на гілці калини. Вважається, що птахи – то символи людської душ.

Учитель: Думки i бажання нашi, коли вишиваємо, повинні бути чистими, добрими,  радiсними. Тодi й у рушнику буде чарiвна сила. А ось — дерево життя, найдавнiший орнамент українського рушника. Ця прекрасна квiтка — її верхня частина — то сфера богiв, нижче — життя людей i всього сущого на землi, а на долi — корiння — початок свiту. На рушнику i квiти калини, i дубове листя — то поєднання краси i сили. І пташиний свiт: пiвень, зозуля, голуб, сорока, соловей. Бачите, як цiкаво читати рушники.Отож пам’ятаймо, як добре мати їх в своїй оселi. І вишивати  треба з чистою думкою, свiтлою душею, з пiснею.

Учениця:

З прадавнiх вижухлих вiкiв

Бере початок рiд наш славний.

Мій пращур був із козакiв,

яких боялись шляхта й пани.

Ще від прадіда й отця

iз роду в рід жива й священна

козацька волелюбнiсть ця —

Передавати дiтям в генах.

Учениця: З роду в рід кладе життя мости,

Без корiння саду не звести,

Без стремнини човен не пливе,

Без корiння сохне все живе.

Учениця: Майбутні вчені й ковалі,

Сталевари, космонавти, зодчі…

Поклонімось матері-землі,

Де сліди  ще не забулись отчі.

Нам належить пронести в віках

Пісню і надію материнську,

Вишиту на білих рушниках

Долю нашу славну українську.

Учитель (звучить пісня «З роду в рід кладе життя мости…»): Рушник – від слова “руш”, “вирушай” – стверджують наші предки. Як мамина колисочка засівала у дитячу душу лагідність та теплоту, так і той шматочок полотна, що супроводжував у далеку мандрівку, мав оберігати чадо від усякого нещастя. Птахи – то символи людських душ. Розташовували їх при корені, в середині стовбура і віття, з обох боків дерева – Дерева життя. У філософському розумінні минулого, сучасного, майбутнього. Це свідчить про міцність та незнищенність роду.Сподіваюся, що наша родова пам’ять буде незнищенною, що не перерветься вона від лихих вітрів, що, закарбована у вишивці, допоможе нам і нашим нащадкам зберегти свою неповторність. Дякую за увагу.

Підготувала учитель української мови та літератури Н. В. Березовець

Джерело