Дід приїхав із села, ходить по столиці.
Має гроші – не мина жодної крамниці.
Попросив він: – Покажіть кухлик той, що з краю.
Продавщиця: – Что? Чево? Я нє панімаю.
Кухлик люба покажіть, той, що з боку смужка.
- Да какой же кухлік здесь, єслі ето кружка.
Дід у руки кухлик взяв і нахмурив брови:
- На Вкраїні живете й не знаєте мови.
Продавщиця теж була гостра та бідова.
- У меня єсть свой язик, ні к чему мне мова.
І сказав їй мудрий дід: – Цим пишатися не слід,
Бо якраз така біда в моєї корови:
Має, бідна, язика і не знає мови.
Павло Глазовий
ЛЕДАР-БРЕХУНЕЦЬ
Просить матуся Миколу:
«Синку, внеси мені дров!..»
Ледар скрививсь і про школу
Мамі нагадує знов:
«В мене уроків багато:
Сила задач і письма...»
З п’ятого поверху мати
Йде до сарая сама.
Дров узяла вона в’язку,
Йде, спочива що не крок:
Робить синочкові ласку,
Хай тільки вчиться синок.
Вийшла, звалила додолу
В’язку важкеньку сама.
Зве на хвилинку Миколу —
Дома ж Миколи нема!
Раз погукала і вдруге.
Де він?.. І стала на мить:
«Певно, подався до друга.
Разом задачі робить!..»
Зовсім не так! Бо Микола
Вже верховодив у грі —
Бив з хлопчаками футбола
В третім, сусіднім, дворі.
Вже як стемніло, з’явився,
«їсти давайте мені!
Сильно я,— каже,— стомився,
Дуже задачі трудні!»
Ранок. Іде він у школу.
Й жде... випадкових «удач»!
Вчитель питає Миколу:
«Чом не зробив ти задач?»
«Чом не зробив? — я питаю...»
Встав брехунець, пробасив:
«Я не зробив, бо з сарая
Дрова для мами носив...»
Діти! Чекає Миколу
Дуже поганий кінець.
Тож не робіть ви ніколи
Так, як оцей брехунець!
Степан Олійник