А воно чиє?

У Федотівни дитина —
На усе село:
Ледацюга і дубина,
Хитре помело.

Від роботи хлопця нудить, 
Все своєї гне:
Доки хати не відсудить —
Цвяха не зігне!

— Поможи мені, синочку,
Риє саж свиня!
— На фіга ця заморочка?
Вона що, моя?

До нотаріуса мати
На прийом пішла —
Дарувати сину хату
(Компроміс знайшла!)

Документ синку підносить,
Промовля: “Візьми!
І тепер не морщи носа,
А займись дверьми.

Підвіконня поміняєш
(Дошки у хліві).
Тут — підтешеш… Там спиляєш…
Будуть, як нові!

А то ж соромно сусідів
Запросить на чай…
І синочок мамі “видав”:
— Губи підкачай!

Розкудахталася, як квочка!
Глянь, крута яка!
Сядь тихенько у куточку
І не вознікай!

Розкричався на матусю
Спересердя син:
— Наче я тебе боюся!
Командирша, блін!..

Про ремонт — забула. Досить!
Простоїть, як є.
І не пхай в хазяйство носа…
Воно шо — твоє?!

Флікінштейн А.В.

Босий учений

Якось один учений
Вийти хотів гуляти.
Взув черевики — бачить:
Вилізли голі п'яти.
Що ж той робити має,
В кого взуття порвалось?
Треба до книг звернутись.
Що там про це писалось?
Вчений з товстої книги
Виписав дві цитати:
«Треба піти в крамницю».
«Інше взуття узяти».
Тільки ж не так це просто,
Вчений відчув тривогу:
Як же взуття добрати,
Щоб підійшло на ногу?
Знову поклав під носом
Книг чималеньку гірку
І прочитав:«З собою
Треба узяти мірку».
Зняв той учений мірку,
Взявши тонку стеблинку,
Та й підшукав небавом
Добре взуття на ринку.
Лізе в свою кишеню,
Хоче дістати мірку,
Та не знаходить мірки —
Випала десь крізь дірку.
Вчений назад вертає,
Мірку півдня шукає,
Знову іде на ринок,
Бачить: взуття немає.
Люди сміються з нього:
—   Дивний же ти, їй-богу!
Міг же взуття примірять
Зразу, на босу ногу. —
В пазуху вчений лізе,
Тягне звідтіль цитатку:
—   Сказано тут же ясно:
«Мірку зніми спочатку».
Той, хто бездумно діє
Так, як велять цитати,
Лиха собі накоїть,
Матиме голі п'яти.

Павло Глазовий

сценки до Дня Гумору


Додати коментар

Захисний код
Оновити