Вояджер-менеджер (на випускний вечір)

- Нарешті. Школу закінчила, атестат у кишені, дорога у світи відкрита, тільки ж хлопців десь нема. Я й плаття нове купила, і туфлі блискучі, і брови он як! - шнурочками, губки – бантиком, а всі хлопці десь пропали, навіть Стецько, що за мною найбільше бігав, і він десь запропастився.
(вбігає Стецько)

- Привіт, Уляно!
- О, про вовка промовка, а він тобі із лісу. Тут як тут. Межи очі. Та щось ніяк не можу придивитися, чи це ти, чи не ти, Стецю, бо вже давно тебе виділа.
- Та це я, я, власною персоною, прошу любить і жалувать.
- Прошу любить і жалувать! Ха! Ну ти подумай! Видав! Так дивно говориш, наче раніше від тебе таких слів і не чула. Ич, який учений став! Було, й дважди два – і то з трудами. Тільки й того, що залицявся день до вечора. А тепер тебе не впізнаю, наче тої блекоти наївся, чи що…
- Та я це, як тільки батько татко трьох кабанців сплавили на базарі, то відразу по заграницях і подався.
- По заграницях? Та невже?!
- Розуму, так сказать, набиратися. І я, коли хочеш знати, тепер уже ніякий не лантух з батьковими гривнями, а справжній бізнесмен. Уяснила? І до того, я іще одне розумне слово вивчив.
- А то ж яке?
- Вояджер!
- Ну, допустимо. І що з того?
- А то! Слухай уважно, не перебивай! Я ось до тебе придивляюся, чи ти в моїй бригаді вояжером потягнеш, а чи ні? І зарплата буде. Фігура в тебе нічого, плаття підходяще, непоганого фасону, каблучки нівроку…
- Та яким ще вояжером? Може, менеджером?!
- Та яка різниця…
- Ну а далі??
- А далі те, що можна буде і панкрат підписати. Якщо…
- Який такий панкрат?
- Самий звичайний! Такий, що підписують, коли на роботу беруть.
- Та не панкрат, Стецю, а контракт!
- Та яка різниця. Головне, якщо…
- Що - якщо?
- Якщо підеш за мене заміж!
- Та ти знову за своє, Стецю! Цур тобі й пек! А що ж ми тоді робитимемо?
- Хо-хо! Робота знайдеться! Наліпиш вареників у сметані, та їстимемо, а ти мені сорочку нову випереш. Та в хаті прибереш, та борщу навариш. А ще ж корову пастимеш, та гусей глядітимеш, а там і за грядками слідкувати треба, я тобі сапку наточу. Ввечері пісню мені заспіваєш, та спинку почухаєш!
- Так ти ж казав, що менеджером мене візьмеш! І гроші платитимеш!
- А це і є робота менеджера! Доглядати за мною і моєю господаркою!
- Ні, Стецю, не хочу працювати я менеджером. То ж хіба менеджер? То домогосподарка! Мої мрії з твоїми не сходяться! То ж прощавай! (хоче утекти)
- Улясю, ну куди ж ти, я ж тебе на руках носитиму!
- Та справді, так тобі й повірила!
- А чом би й не носити? Он у мене в дворі велика калюжа, що й утопиться можна, то ж тобі до хліва як добратися, га? Занесу! І назад , як упораєшся, то перевезу. На плечах! У мене плечі, казали батько, кобилу носити можна!
- От уже ж пожалів. Носитиме він…
- А як же інакше? Не ночувати ж тобі в хліві!
- Могла би з твоєї великодушної ласки й переночувати.
- Е, ні-і! А вареників хто наліпить? Я ж як вареників (рахує на пальцях) 12, ні-і, 17 за вечерею не впораю, то під ранок геть занедужаю.
- Справді?
- Ага! Не буде здоров’ячка, так-сать, щоб тебе та по хлівах носить.
- Знаєш, Стецю, що?
- Ні, не знаю.
- Носи краще своїх гусаків через калюжу. Аби не втопилися. Отак!
- Та послухай, Уляно, послухай, не тікай, і міжду прочім, в кожному гусакові є пір’я!
- Ото вже Америку відкрив. Не знала! І що?
- І пух!
- Та хіба ж я не знаю, що пух?
- А ми з того пуху пуховики робитимемо, та продаватимемо, та люди купуватимуть, та нам гроші платитимуть, та ми гроші складатимемо, наче гичку в кагати, багато-багато… Тоді на ті гроші куди хоч поїхати можна.
- І куди ж ти поїдеш, як заробиш?
- У Париж, тільки в Париж!
- Хі, а чом тільки в Париж? Чому, приміром, не в Лондон?
- Ні, тільки в Париж. Можеш і батька мого спитати, і він те скаже.
- Ну, яблуко від яблуні далеко не падає…
- До чого тут яблука? Ти ще груші приплела би. Я бо груші так люблю, що можу коло них про все забути, геть і про те, чого в Париж треба їхати!
- А коло сала як і звати себе забудеш.
- Цить! Ти краще послухай розумного чоловіка.
- Та мовчу, мовчу…
- Я ось тебе й питаю, а гуси яйця нестимуть?
- Ну так. Нестимуть! Так до чого ж Париж?
- Ти мовчи! А гуси на яйцях сидітимуть?
- Мабуть, сидітимуть. А що?
- О, бачиш, чого я в заграницях навчився!
- Не бачу… Нічого не бачу!...
- Нє-є, ну й справді ти якась нетямуща. А гусенята полупляться?
- Певно.
- О!
- Що?!
- А ти сама подумай!
- Так же думаю, думаю!
- Ото вже і я гадаю, що за жінку ти ще згодилася би, а вояджерем – ніяк. Нічого не придумаєш. Я тебе питаю – гуси гусенят водитимуть?
- Водитимуть.
- О!
- Що «о»? чого ти окаєш?
- А то того й окаю. Ось тобі й Париж!
- Який такий? Який Париж?
- Я тебе питаю - гуси далеко гусенят поведуть?
- Все може бути. Як не догледіти, то заведуть.
- Нарешті. І то тебе клепка дійшла. Гляди, менеджер з тебе таки вийде. Чи то я по заграницях дарма вчився? Ти сама ж сказала!
- Що ж я тобі сказала?
- А що треба вгледіти. Вгледіти!
- Ну!
- І то тільки з одного Парижу буде й видно…
- Кого?
- Гусей!
- Гусей? З якої радості їх буде видно?
- Бо там вежа є висока. Того, Філька′.
- Кого-кого?
- Та Фількова, кажу ж тобі.
- Ха-ха!
- Чого зуби скалиш?
- Та вежа там є, тільки ж Ейфелева. Ейфелева! Уяснив?
- А що там уяснювати? То воно по-їхньому - Ейфель, а по нашому – Філько!
- Так нащо та вежа гусям?
- Не гусям, а нам, нетямуща ти дівко, хоч із атестатом! Ми туди заліземо?
- Ну, заліземо.
- Далеко буде видко?
- Далеко!
- О!
- Що?
- Ото звідтіля увесь виводок і побачимо. Не втечуть!
- Он як!
- І світу побачиш, і гусей не погубиш!
- Ну, ти голова…. Два вуха… хай укусе тебе муха!
- А ти думала! Хе!..

Захищено авторським правом. Дозволено некомерційне використання. При копіюванні пряме посилання обов'язкове.


загрузка...

Додати коментар

Захисний код
Оновити