Дві технічки за роботою: швабра, віник, відро... (Порада - варто використовувати ваші конкретні смішні випадки з життя випускників)
- Степанівно, агов, Степанівно!
- Чого тобі, Гаврилівно?
- Думаю собі, ще один рік у школі промайнув. Випускникам – у добру путь! Гай-гай… Яко ті лебедята. Оце за ними так би й полетіла….
- Еге, та роки не пускають. Дивися, а то ще відро перевернеш!..
- Хай уже… З тим відром. Вони, може, Степанівно, навік відлітають. У світле майбуття. А ми старіємо.
- А вони полетять…. Ти знаєш, Гаврилівно, як вони літати вміють! Особенно той, он, височенький.
- Оцей світленький, Русланчик?
- Ну да! Увесь світ бачив. І завидував.
- Та куди ж він літав?
- Не літав, а летів! На землю, з дерева. Гуп! Як той мішок з…
- З чим?
- З розумом.
- А другий, знаю, ту гілляку пиляв.
- Який? Може цей? Богдан?
- Ага! Кіно вони знімали. Та все в той, в интернет. В контактє оказалися. Із землею. Голівуд. Головне – не прошльопати моменту падєнія.
- Та Богдан шльопати уміє! Тілько, знаю, півуроку пройде, а хтось під дверми шльоп та шльоп ногами.
- І хто?
Богдан. І то – якщо по визову. А так би, може, і на урок не добрався.
- А хто його визивав? Класна?
- Та нє-е!.. Денис! Я тобі по секрету, то велика тайна…
- Яка?
- В нього мобільний телефон….
- Що?
- До руки приріс… Намертво. І кажуть люди, що й коло вуха паростки вже пустив… Тільки т-с-с…
- А Вася? Як побачив те лихо, та з того переляку – зразу в туалет попросився.
- Справді? З переляку?
- Ну да… І то як пішов…. То цілий рік не було. Аж у райцентрі опинився, в другій школі. Увесь 8 клас там пересидів.
- Жах!
- Ужас!
- Та хіба він один ходив? А Оксана? Її Вася через день там бачив!
- А Оксані ж чого туди, в той райцентр?
- Та вона по всіх гуртках. То на анлійську їздила, то на танці, нема їй спочинку, геть і на уроках розминається. Як уже почне потягуватися!.. І так, і сяк... (показує) Спортсменка. Ну прямо тобі не історія на уроці, а та… як це її..
- Що?
- Аяробіка!
- Та що ти про той спорт? А як заспівають?
- І таке було?
- Аякже! Дівчата. А головно – Руслана. Гарно співає, та художником, ще кажуть люди, може бути!
- Ти диви! Я й не знала! Малює?
- А то! Усі контурні карти! До одної. Це тобі хіба не художник?
- Ти що не кажи, а найбільше не хоче зі школою розлучатися Каріна.
- Справді?
- А ти що, не бачила? На останньому дзвонику? Не хотіла, щоб він той дзвінок і дзвонив!
- То це як?
- А так! Лєнточки до дзвінка зразу вдома оставила. Мовляв, прасувати треба. Ти думаєш, правду каже? ти думаєш, забула? Еге... Нарошне!
- Та ну, хіба вже…
- Я знаю, що кажу! І дзвінок у нас підсобці тоже залишила. Як прийшлося до діла, то класну керівничку чуть інфаркт не схопив!
- А все ж от любві до школи! І школа за ними сумуватиме. Хороші дітки. Лебедята… Щасти їм! І сьогодні, і майбутньому…
- В добру путь!... В добрий час! (разом)