На сцені – дві технічки, що виконують свою буденну роботу – миють підлогу, підмітають. (В сценку можна вставляти конкретні кумедні бешкетні випадки з випускниками замість даних).
- Прокопівно, агов, Прокопівно!
- Чого тобі, Порфирівно?
- Та ось думаю, ще один рік у школі промайнув. Випускникам у добру путь… Гай-гай… Яко вже ті лебедята. Оце за ними так би й полетіла… (змахує руками, наче крилами)
- Еге. Та роки не пускають. Дивися, бо ще відро перевернеш!..
- Хай уже… З тим відром. Вони, може, Прокопівно, навік відлітають. У світле майбуття. А ми старіємо.
- Та ми, Порфирівно, не постаріли, ми постаршали. Опиту, так сказать, набралися. Од цих осьо лебедят. Жизнєної науки. Універсітєти проходили.
- Ти про що?
- А про те, що мені без низ буде сумно… Ай-яй… Як сумно. Як почнуть, було, літачки з вікон пускати, та ми по всьому дворі їх потім збираємо... Півдня.
- Чого б тобі журиться? Наступного року ще випуск буде. Нові лебеді підростуть. І новими літачками клумбу засіють.
- Ет!.. Нові… Хто так ще зуміє жуйку до стільця приклеїти, як ці? Я потім три дні халат шкребла. Спеціалісти!
- А шибку в математичному? В друзки! Хто?
- Та, головне, Порфирівно, чим? Глобусом!
- Математичка, Прокопівно, й досі гадає, нащо їм здався в математичному глобус.
- Як для чого?! Так для вікон!
- А у восьмому, не забула? Моє відро на металолом здали, так прийшлося, ось це купувати, пластмасове… На метал не піде. Факт.
- Було-було… Тоді ще фізрук за ними ганяв. Бо гирі з гантелями – теж туди.
- Казали тоді директору, що то у них, той, бізнес.
- Бізнесмени…
- БізнесвумЕни… Добре, що тоді гроші на сигарети не пустили. Усе На жувачки. Пам'ять нам навік – на халаті. І на костюмі завуча, дай Боже пам"яті.
- А згадай, як вони в сьомому, га? В столовій?
- Спортивні змагання? Стрільба?
- Ну да. А скільки тоді кислих огірків дарма пропало. Снайпери. Хто ще так умітиме? А сліди з квашених помідорів на стінах? Художество. Як у того Івана...
- Це в которого?
- Та у Йвана, не нашого... Його, дай мені, Боже, пам"яті, Гогою зовуть...
- Так Гога чи Йван?
- Згадала - Ван Гог!
- А купа мала в шостому?
- Коли не могли поділити тенісного м’ячика?
- 20 душ на одній купі, під ними той теніс, усі дружно сопуть і вовтузяться, а головно – м’яч!
- Що?
- Цілий залишився!
- Знаю, це все грамотні дітки. До писанини їм Бог дав. Ой, уже дав... Коли зошитів бракувало, то вони на партах уміли. І по-нашому, й не по-нашому. Що то - ума!
- І правда, що кожне слово таке розумне, і в книжці не знайдеш.
- Таланти. Просвітителі.
- О, так! Колись на перерві, було, як зведуться, та як присвітять. Одне другому. Особенно хлопці.
- А що, хіба ж на перерві темно?
- В зуби! Чи під око! Бокс - кажуть. Клички.
- Що не кажи, а вони були найкращими бігунами. Шостий урок – а їх уже нема. Побігли. Класний керівник – завжди за ними останнім. А потім з дистанції сходив. Сама бачила.
- А мені здається, що вони були найкращими артистами! Хто в школі й до танцю, й до пісні? Вони!
- А на олімпіади з усіх предметів!
- Математики!
- Фізики!
- Хімії!
- Біології!
- Літератури!
- Історії!
- Вони!
- А всі спортивні кубки завойовували в районі! Уже ж не було місця, де й поставить, то директор їх у підсобку, у підсобку…
- А за шкільними клумбами доглянути? Хто? Теж вони!
Разом:
І школа за ними сумуватиме!..