Вічні технічки

- Що це за празник якийсь у школі, га? Понатупували… Підлоги не домиємося!..
- І не говори!.. Посходилися всі, як на парад! Гляди, аби ніхто зернят не лускав. Лушпинням як насмітять, то тиждень гребтися будемо, не вигребемо… Під крісла гарно дивися!..

- Та невже ж то насмітять. Може, хоч трохи тої совісті є!..
- Ну да. Наче ж випускники всі. Наче ж розумні всі люди. Хіба то дарма скільки років штани в школі протирали?
- Грамотні ниньки всі! Та їхня грамота на кожній парті!..
- О, чийсь гудзик… Чиєсь комусь відірвало. Ти бликни оком, може котре згубило? А то ж вічно в пам’ятку – в того гудзика нема, те – зранку невмите, так на уроки заспане й прийде.
- Та сьогодні наче з гузками всі…
- А за туалетом чиє то ховається? Диви-диви,  який дим звідти валить.
- От вредне. Папіросу смалить!


- Знов директор вуха понакручує.
- Та що тих вух, що тих вух, ти мені скажи?! Хай би батько хоч раз тютюном нагодував, а то накуряться на перерві, як ті павуки, та лізуть у школу.
- Ще й недокурки за ними збирай. Воно, бува, і шнурка не зав’яже, а вже смалить, як дід на колодах. Може, хоч зараз зі шнурками в порядку? А то гляди, наступить яке. Перечепиться.
- А нам отвічай за нього!..
- Та хіба за всіма вгледиш? О, чуєш? Уже свистить!..  Уже свистить!..
- Ага. А що то?
- Чи забула? А перещитай но їх! Бачить око, що когось нема! От же народ! Ну свято в них, ну посидь гарненько, ну послухай любенько, та в долоні нам плескай, а вони… Нє!..
- Що то свистіло, ти мені скажи?!
- Так то по перилах катаються! Згадали дєтство на нашу голову!..
- Ти саме головне, тиждень після свята на стілець не придумай сісти.
- А чого?
- Чого-чого! Уже на пенсії, а не знаєш! А жувачки? Зараз як наліплять! Халата не отстіраєш...  А на новий у школі ще попробуй зароби!.. І віка не хватить.
- Ти но впівока на спортзал зиркни. І коли шо – швабру зразу в руки. Без балачок!
- Швабру? Випускникам? Гостям?
- А що? Панькатися з ними? Хай тільки хто спробує хто туди без кедів зайти.
- Правильно. Трудом потрібно воспитувать. Як колись, так і тепер.
- Воспитаєш їх, ага. Тут одні шкільні ділянки чого тільки варті з їх трудом. Знаю!
- Еге, і я ті ділянки запомнила. Сєлєкціонери, чи то як воно… Як відро картоплі в одну ямку садили,  було?
 - Було-о… Агрономи.
- А нас-то, гляди, в залі слухають.
- Та невже? З чого ти взяла?
- Бо якби не слухали, то половина, єбо-присєйбо,  куняла,  а пів-залу втекло! Геть і сухариків ніхто не гризе!
- Та нє-е, що ти кажеш, тут же люди виховані сидять, їх же тут вісім років виховували…
- А потом уяснили, що вісім - таки малувато, то рішили ще годок набавити – тепер цілих дев’ять виховують.
- Та що не кажи, а час іде. Ой, як же іде-е…  Діти виростають, дорослими стають, своїх дітей до школи ведуть…
-А  школа - вона дітьми молодшає. З кожним роком молодіє. А ми?
- І ми разом з нею!..
- Ой, хочеться гостям  чогось такого дорого побажати… Незабутнього…
- Давай побажаємо їм… Погожих світанків…
- І росяних ранків…
- Літньої зливи…
- Та щедрої ниви…
- Хай світла і чиста,
- Веселка барвиста
- Нап'ється водиці із тої криниці,
- Що вас повела від шкільного порогу
- З дитинства в далеку життєву дорогу!
Зі святом, рідна школо!

Захищено авторським правом. Дозволено некомерційне використання. При копіюванні пряме посилання обов'язкове.