Снігуронька

Слова автора:
Прийшла красуня-зима. Заблищала блакитною кригою річка, заіскрилось білим снігом поля і ліси, а по вулиці ходив-пританцьовував рум’янощокий дід Мороз, дихаючи у шибки вікон льодовим холодним візерунком.
На лавці сидять дід та баба.
Баба:  
Діду, щось мені холодно, біжи в ліс, дрівцят принеси, в печі затоплю, та й тобі млинців напечу.


Дід:   
Млинців? О, це я люблю, піду та принесу хмизу, поки не стемніло.(пішов)
Баба: (сидить та в’яже шкарпетки)
І де той дід? Куди запропастився? І їсти хочу, і холодно(підходить до вікна-виглядає) і вікно замерзло, і в хаті не топлено.
(заходить дід, веде за собою Снігуроньку)
Баба:
О, з'явився! А це з тобою хто?
Дід:
А, це був у лісі. Бачу, дівчинка по лісу, як сніжинка, літає і морозу не боїться, співає пісню іскристу та зимову разом з синицею. То запросив я її додому,буде нам за онучку!
Баба:
А як же тебе звати, внучко?
Снігуронька:
Снігуронька.
Баба:
А хто в тебе мама і тато?
Снігуронька:
В мене мама - білосніжна Зима, а батько - Мороз-Морозенко!
Дід:
Знаємо-знаємо. Зима-у чарівних кришталевих шатах, а Мороз-Морозенко - це той, що за щічки дітей щипле!
Автор:
Проходили дні за днями. А Снігуронька весела, радує діда і бабу, співає їм  пісень, всю хатню роботу робить. Не потішиться нею дід та баба!

Дід:
Ой, золота ж дитина!
Баба:
Кращу внучку годі й шукати!
Автор:
А одного разу забігли в гості до діда та баби сусідські хлопці.
Парубок:
Доброго дня вам!
Дід:
Здрастуйте,здрастуйте!
Дівчинка:  
Пустіть Снігурку з нами в сніжки пограти, на санях та ковзанах покататись!
Баба:
А чи не змерзне вона?
Снігуронька:
Ні, не змерзну. Моя мама - то сніг, а тато-мороз.
Парубок:
Пустіть, пустіть! А-нумо, Снігуронько, з нами Бабу Снігову ліпити!
Дід:
І то правда, чого ж ото під вікном сидіти тобі, внучко. Біжи на вулицю.
Автор:
Пішла Снігуронька. А як повернулась,- весела, щаслива.Посмішкою так і сяє, щічки так і горять рум'янцем.
Так минула зима. Побіг березень веселими струмками, а бурульки заплакали під стріхою.
Сонце золоте гралося на вікнах світлими промінцями. А Снігуронька ставала все смутніша і смутніша.
Баба:
Щось ти смутна, Снігуронько, сама не своя, а де ж твоя посмішка?
Дід:
І пісні твоєї не чути.
Снігуронька:
Ой, дідусю, бабусю, чогось мені сумно, чогось мені не весело.
Автор:
Прийшов і травень. Зазеленіла травичка, защебетали птахи, розквітла земля. Забігли в дім знову хлопці та дівчата.
Дівчинка 1:
А нумо, Снігурко, з нами на вулицю, квітів назбираємо.
Дівчинка 2:
Вінків наплетемо, веснянок поспіваємо.
Парубок1 :
Пустіть її з нами.
Парубок 2:
Пустіть, пустіть, весна-красна,все довкола радіє.
Дід:
Сходи внучко, розвієшся, повеселієш
Автор:
минув час. Дивляться дід з  бабою, що вже й сусідські діти повернулися, а Снігурки з ними нема. Коли ж хлопці та дівчата зайшли до них у хату:
Баба:
А де ж моя внучка?
Парубок 1:
Нема вашої Снігурки. Стрибали ми через  вогнище, і вона стрибнула, та й злетіла легкою хмаринкою над ним…
Дівчинка 1:
Розтанула вона, розтанула…
Парубок 2:
Але встигла мовити, що наступної зими обов’язково повернеться
Дівчинка 2:
Не журіться,  діду  й бабо, адже її батьки – Зима і Мороз-Морозенко. І вона знову до вас прийде.

Ковалі щастя в Новорічній виставі тут

Захищено авторським правом. Дозволено некомерційне використання. При копіюванні пряме посилання  обов'язкове.