Кайдашева сім'я. Сварка за горшки

Автор: Матушка дала бабиним онукам коржиків та бубликів, печених з сахаром. Кайдашиха принесла ті гостинці, роздала Мелащиним дітям. Мотрині діти почули носом гостинці й повибігали в сіни. Кайдашиха роздала й їм по бубликові.

Мотря: — Не беріть од баби гостинця, бо вона злодійка. 
(Діти забрали гостинці та й давай махати рученятами на бабу та промовлять ті слова, що їм доводилось не раз чути од матері)
Діти:— Баба погана, баба злодійка!
Кайдашиха: — А гостинця взяли од баби, ще й бабу лаєте.
(Мотря пооднімала од дітей бублики та й викинула)
Кайдашиха: — Чи ти людина, чи ти звірюка.
Автор: Того-таки дня Мотрин старший хлопець напився з Мелащиного кухля води коло Мелащиної діжки, бо в сінях стояло дві діжки з водою: Мотрина по один бік, Мелащина по другий. Малий хлопець, не розбираючи материного погляду на право власності, вхопив кухоль з тієї діжки, що стояла до його ближче, але якось не вдержав кухля в руках, упустив та й розбив.
Кайдашиха (до Мотрі): — Бач, іродова душе, вчила дітей мене лаяти, а твої діти мені шкоду роблять, іди, лишень, сюди та подивись!
(Мотря вибігла з хати й подивилась на черепки. Кайдашиха вхопила кухоль з Мотриної діжки та розбила об землю)
Мотря: — Оце чорт його й видав. Старе як мале! Зовсім баба з глузду з'їхала. Що вам дитина заподіяла?
Кайдашиха: — Твої діти такі зміюки, як і ти. Наплодила вовченят, то не пускай їх до моєї діжки.
Мотря: — То сховайте свою діжку в пазуху, а кухля мені купіть, бо ви не дитина.
Кайдашиха: — Овва! Гаращо розпустила своїх дітей, як щенят. Не діждеш.
Мотря: — Коли так, то й я вам оддячу! При тих словам вона побігла в Лаврінову хату, (Вхопила з полиці Мелащиного горшка і розбила ним об землю. Мотря вибігла з хати. Мелашка за нею)
Кайдашиха: — Коли так, то й я зугарна до московської закуції, — закричала і як несамовита вбігла в Кайдашиха побіглав Мотрину хату, вхопила з припічка здорову макітру та — хрьоп нею об землю.
Карпо схопився з лави)
Мотря: — О, стонадцять чортів вам з Мелашкою разом! За таку макітру я знаю як вам оддячити! (Мотря вскочила в Лаврінову хату, вхопила кочергу та й свиснула нею по купі горшків, що сохли на лаві. Горшки застогнали; черепки посипались додолу. Кайдашиха та Мелашка з кочергою те ж затіяли в хаті Мотрі. Карпо та Лаврін забрали в молодиць рогачі та кочергу)
Мотря: — Ти — змія люта, а не свекруха! Буду я чортова дочка, коли не розіб'ю тобі кочергою голови.
Кайдашиха: — Хто? Ти? Мені? Своїй матері? Карпе! ти чуєш, що твоя Мотрунька говорить на мене? То це ти таке говориш мені, своїй матері? Карпе, візьми вірьовку та повісь її зараз у сінях на бантині, бо як не повісиш, то я їй сама смерть заподію.
Мотря: — Карпе, візьми налигача та прив'яжи на три дні свою матір серед вигону коло стовпа, мов скажену собаку, нехай на неї три дні собаки брешуть, нехай на неї три дні вся громада плює! Вона мене або отруїть, або зарубає.
Кайдашиха: — Що ти кажеш? Щоб мене мій син, моя кров, та прив'язав налигачем серед вигону на сміх людям? Ось я візьму мішка та напну тобі на голову мов скаженій собаці, бо ти нас усіх перекусаєш. (Кайдашиха витягла з-під лави порожнього мішка й кинулась до Мотрі) Ти злодійка! Ти покрала в нас яйця!
Мотря: — Брешеш, не докажеш! Ти сама злодюга, бо обкрадала мене, мою працю цілий рік. Я на тебе робила, як на пана панщину.
Кайдашиха — А чом же ти мене не кидала, коли тобі було в мене погано? Чом тебе чорти не понесли за границю?
Мотря: — Овва, через таке паскудство та оце тікала б за границю! Тікай сама хоч під шум, під греблю! Ти злодюга, ти відьма!
Кайдашиха: — Хто? Я? Я відьма? Я злодюга? Ось тобі на!
(Кайдашиха тикнула Мотрі дулю й не потрапила в ніс, та в око. Мотря вхопила деркача і сунула держалном Кайдашисі просто межи очі)
Кайдашиха: — Ой лишечко! Виколола проклята зміюка мені око! В неї з ока потекла кров. Лаврін та Мелашка кинулись оборонять матір. Лаврін пхнув Мотрю. Мотря дала сторчака на лаву. Карпо кинувся обороняти Мотрю і пхнув Лавріна)
Мотря: — Одривай, Карпе, хату, бо я тебе покину з твоєю проклятою матір'ю, з твоїм іродовим кодлом!
Кайдашиха: — У волость її, розбишаку! В тюрму її! Одривай, Лавріне, їх хату, бо я сама полізу та буду зривати кулики (до залу) Ой боже мій! Дзвоніть в усі дзвони! Карпо з Мотрею вбили Лавріна, вбили Мелашку, вбили й мене! Рятуйте, хто в бога вірує! Скликайте громаду та зараз, зараз!
(Заходить Волосний)
Мотря: — Рятуйте мене! Як мене знайдуть зарубану сокирою, то нехай уся громада знає, що мене зарубала свекруха! Рятуйте, хто в бога вірує!
Кайдашиха: — Рятуйте мене, вона мене вже вбила!
Волосний: — Чи ви показились, чи що? Бігає по дворі й кричить, що її вже вбили. Що тут у вас скоїлось?
Кайдашиха: — Ось що скоїлось!


загрузка...

Додати коментар

Захисний код
Оновити