Жартівниця

За мотивами водевілю М.Альбіковського

(Селянська хата. Посеред хати довгий стіл. На столі посуд. Кругом столу стоять лавки та стільці. у кутку ікони в рушниках.)
Пан: скинь! скільки разів казав тобі скинь!
Панночка: не скину!

Пан: скинь негайно ж!
Панночка: а я сказала не скину!
Пан: скинь!
Панночка: нізащо на світі! нізащо, нізащо!
Пан: скинь зараз же мені!
Панночка: нізащо!( сміється)
Пан: негайно скинь! скинь!
Панночка: ну чого, ви, таточку, голубчику розходилися?
Пан: скинь з себе оце дрантя! скинь!
Панночка: ну чого, ви, розкричалися буцімто  на малу дитину? я вже вийшла з того віку коли навколішки ставлять.
Пан: от, господи! щастить!
Панночка: або в комору запирають. мені вже час своїм  розумом жити!
Пан: ну… бачили, як з батьком заговорила? ти … ти…
Панночка: татку, таточку, голубчику! але ж я з вами не сперечаюся. я тільки не хочу вдягати оту гороцьку одежу, бо вона мені страшенно набридла.
Пан: ну невже тобі краще у цій селянській одежі, ніж у найкращій городцькій моді?
Панночка: ну звичайно, що краще. це ж моя рідна українська одежа. та ж я по ній скучила. то ж вона подивіться яка  гарна, таточку, і спереду і ззаду, і з цього боку, і з цього. і сорочку  ж  я сама вишивала. а чобітки? а чобітки!
туп, туп чобітками,
наче брязь підковками,
цок, вруць, тріпочка,
бо я зроду така!) 2 рази
(сміється)
Пан: ой, жартівниця! ой, баловниця!
Панночка: бо ж  я ваша єдина і кохана дочка, яку ви любите і балуєте.
Пан: люблю, люблю, донечко, люблю. тому й прошу тебе, скинь з себе оце от українську оцю одежу і одягни найкращу городську моду.
Панночка: навіщо?
Пан: розумієш,  день сьогодні такий.
Ппанночка: ну, який же сьогодні день?
Пан: високоторжественний!
Панночка: хм… а я щось не знаю в календарі такого празника.
Пан: ех, в календарі нема, а задля нас з тобою є. особливо для тебе.
Панночка: для мене? а що ж у мене таке сьогодні, родини,чи хрестини?
Пан: е… заручини! жених приїде.
панночка: жених?
пан: ехе. жених.
панночка: до мене? (сміється)
пан: звичайно не до мене. я ж заміж не збираюся.
панночка: так я ж так само заміж не збираюся! і того жениха звідси по пиці!
пан: е-е-е! ти дивись, щоб я тобі потилицю не начухав зараз!
панночка: таточку, голубчику, ну що це з вами сьогодні сталося? ні сіло, не впало, дайте сало! де жених приїде, де ви готового жениха знайшли, десь під лавкою викопали, чи що?
пан: не під лавкою, а достойний жених. нашого сусіда трохименка синок.
панночка: то ж я його не знаю. ніколи, навіть, у вічі не бачила.
пан: та, донечко, то не страшно. коли приїде, познайомитесь, і тільки ж, любонько, присядь. от, коли він приїде, ти ж його по-людському прийми. бо я, ти знаєш, оце пообідав, та й щось спать схотілось. то я піду відпочину, а ти ж його прийми, як треба. і, гляди мені, коника ніякого не викини. бо я тебе знаю, жартівницю. (йде. до глядачів) ой, щось вона замовкла. мабуть, біда буде, грім, блискавка. (виходить)
панночка: от же ж, налагодив чортяка того жениха. ну постривай же. я тебе прийму по-своєму. будеш знати, як в чужу хату непроханим лізти.
( на вулиці чути голос оверка )
панночка: оверко… ( виглядає у вікно ) оверку, оверку!
оверко: чого?
панночка: а йди-но швидше сюди.
(в дверях з’являється оверко )
оверко: чого вам. панночко.
панночка: ставай отут. (оверко витирає ноги і заходить до хати )і кажи. ти мене любиш?
оверко: тобто, як, панночко?
панночка: тобто, як, панночко? ну я тебе питаю, ти мене любиш?
оверко: а як же вас не любити? хіба ви мені лихе зробили, чи що?
панночка: так так і скажи люблю.
оверко: люблю.
панночка: от, молодець. а дуже?( оверко мовчить і чухає потилицю. панночка зітхає)
оверко(вбік): чого вона причепилась до мене?
панночка: ну кажи, дуже любиш?
оверко: дуже.
панночка: а як саме?
оверко: як вареника в сметані! (сміються обоє)
панночка: ой, як смачно. тільки ж дивись мене не з’їж.
оверко: ні, пані, ви великі, подавлюся. (сміються)
панночка: ну, якщо ти мене любиш, як вареника в сметані – то зараз же заприсягнися мені, що ніколи нікому нічого не скажеш. (ставить його на коліна)
оверко(хреститься): їй бо не скажу!
панночка: стривай. а що саме ти не скажеш?
оверко: а я почім знаю?
панночка: ото ж. отож мовчи і слухай!
оверко: мовчу і слухаю.
панночка: ( стає у нього за спиною і піднімає його руку) підніми вгору руку і проказуй за мною. я, оверко… батька як звали?
оверко: я… оверко… батька як звали…
панночка: та ні. твого батька як звали?
оверко: хм… юхим…
панночка: а…  а прізвище твоє як?
оверко: що?
панночка: ну фамілія.
оверко: недотепа.
панночка( сміється ): ну воно й видно.
оверко: зроду такий.
панночка: ну, добре. проказуй далі. я, оверко юхимович недотепа,
оверко( повторює:) я, оверко юхимович недотепа…
панночка: присягаюся панночці,
оверко: присягаюся панночці…
панночка: любові кириловні зозулі … щ..
оверко: любові кириловні зозулі
панночка( до нього ): підніми вище руку!
оверко: підніми вище руку…
панночка: та я тобі кажу, підніми вище руку!
оверко: а…
панночка: щиро і вірно служити їй…
оверко: щиро і вірно служити їй…
панночка: і зробити все,
оверко: і зробити все…
панночка: аби визволити її…
оверко: аби визволити її…
панночка: з біди…
оверко: що?якої біди?
панночка: потім скажу, підніми руку і проказуй далі. аби визволити її з біди…
оверко: аби визволити її з біди…
панночка: і зробити знову
оверко: і зробити знову…
панночка: веселою…
оверко: веселою…
панночка: щасливою…
оверко: щасливою…
панночка: ну такою, як вона була до цього часу…
оверко: ну такою, як вона була до цього часу…
панночка: кінець, опусти руку.
оверко: кінець ,опусти руку…
панночка: ах. це я тобі кажу, опусти руку.(опускає йому руку)
оверко: а-а-а! ( панночка сміється) слава богу, а то рука вже отерпла.
панночка: ну, слухай, оверечку, сьогодні до мене жених має приїхати.
оверко: а, жених. то ви виходите заміж? ото добре!
панночка: а чого ти так зрадів?
оверко: аякже. я у вас на весіллі, прости господи, нап’юся.
панночка: на моєму весіллі ти навряд чи нап»єся, бо я заміж не збираюся
оверко: як, не збираєтесь? а жених?
панночка: ну, ото ж. ото ж його і треба якось здихатись, того жениха.
оверко: здихатись?
панночка: ну…
оверко: та чого довго з ним розбалакувати. він як прийде – я його за хвіст та в череду( показує).
панночка: ага! а якщо мій батько, та тебе за хвіст і в череду? га?
оверко: та ні! в череду я нехочу! (хоче йти. панна затримує його)
панна: стривай! ото ж його треба здихатись так, щоб ніхто ні про що не здогадався.( думає ) слухай, оверочку, а якщо ти та й зодягнешся панночкою, га?
оверко: я, панночкою?
панна: ну!
оверко( із сорочки робить сукню і танцює обертаючись, панночка сміється. потім оговтується) чи ви не сказилися?
панночка: чого? подивися, вусів у тебе нема, зодягнеш моє плаття, і вийдеш до нього буцімто я. а?( сміється)
оверко: я? і буцімто ви?( теж сміється)кумедія.
панночка: авжеж. і я кажу, що комедія. (ідуть сміючись в іншу кімнату)
(виходять з кімнати оверко з панночкою)
оверко: ні не хочу. боюся.
панночка: ну чого ж ти боїся?
оверко: а щоб той жених мені пику не натовк.
панночка: ну… як же ж то він вам, панночці, і буде пику товкти?
оверко: а отак, ненароком.
панночка: ну, не посміє. слухай, оверочку, а я тобі за це подарую шапку смужкову, і пояса.
оверко: і шапку…
панна: сиву.
оверко: і пояса…
панна: червоного.
оверко: ні, не хочу. боюся.
панна: а хто мені оце тільки що зараз присягався, щиро і вірно служити. а ти знаєш, що буває тим, хто присягу лама?
оверко: що?
панночка: а зараз їх до розправи і в арештарню. вірно? вірно!
оверко: мене в арештарню?
панна: авжеж. от я зараз покличу старшину з величезною шаблюкою і він тебе спершу в арештарню, а потім на каторжні роботи засудить.
оверко( стає на коліна): ой, рятуйте мене, люди добрі, рятуйте мене.
панночка: цить! цить! мовчи, не кричи. отож вибирай одне з двох: або в арештарню йти, або в панночку зодягатися.
Оверко: давайте, давайте я вже краще панночкою, панночкою
Панночка: стривай! стривай, стривай, я ж тебе навчу, як з тим паничем себе поводити треба. ото ж як він прийде, зайде і привітається – то ти присядь перед ним отакечки( показує, а оверко повторює ) і скажи «бонжур» ( оверко ледь не падає) тільки ж не впади!

Оверко: бонжур…
панночка: молодець! а тоді він підійде до тебе ручку цілувать. (тримає його руку у своїй і цілує свою руку) то ти знову присядь перед ним і скажи «мерсі».
оверко: мерсі…( і присідає)
панночка: молодець! а тоді  проси його сідати( садить оверка) і почни з ним розмову… ммм про погоду, про урожай, про те, що він любить, що він їсть, ну там, які в нього коні ( чути, що хтось під’їхав)  ой, лишенько, (оверко: що?)ховайся…
оверко: куди?
панна: ой, не знаю!
оверко: сюди?
панночка: ой, ні, не сюди, не сюди. в горницю, оверку, в горницю.
(йдуть швидко в горницю. до хати заходить трохименко )
трохименко: а чого це нікого не видно? (заходить співаючи панночка) о, а це певно наймичка?
панночка: авжеж, паничу, я наймичка. ( співає)
трохименко: слухайте, як вас? пани ваші вдома?
панночка: вдома.
трохименко: а що ж вони роблять?
панночка: пан сплять, а панночка… (задумалась) в горницях мух ловить. (сміються обоє)
трохименко: як то, мух ловить?
панночка: як? отак! пійма муху, тоді одірве їй крильця, пустить по столу, та й дивиться, як же ж то муха без крилець по столу стриба.
трохименко: ай-яй-яй! бідна муха.
панночка: а що ж панночкам робити від нудьги. тільки мух ловити. а так і забава гарна, і доказ доброї і чулої душі.
трохименко(до себе): чи не повернути мені назад голоблі?
панночка: ну чого так швидко, стривайте. ви трошки посидьте, а я панночку зараз покличу.
трохименко: стривайте. перш скажіть, як вона, ця мухоловиця, хоч на вроду гарна?
панночка: ну звісно гарні! тільки, не вам сказано, ніс у неї трошки на картоплю скидається.
трохименко: ніс - картопля?  значить красуня.
панночка: авжеж.
трохименко: а що ж у неї ще гарного?
панночка: ще? а, ну ще, ще вони настрижені!
трохименко: стрижені?
панночка: ну.
трохименко: о,господи!

панночка: ну, це ж вона про себе каже, що вони  енер..
трохименко: анархістка?
панночка: ні. не нархістка. а як же ж це суфра… згадала! мега … лістка.
трохименко: як? а-а! розумію, розумію. нігілістка.
панночка: ну, так. я ж так і кажу. якась там собі негалістка.
трохименко: боже, яке страшилище! слухайте, моя люба україночко! (обіймає її )
я зразу втік би звідсіля, коли б не ви.
панночка: ну, і чим же ж я винна?
трохименко: та ви не винні! невинні ваші оченята, ваші бровоньки, ваші губоньки(хоче її поцілувати, вона тікає )
панночка: ой, панночка! (заходить оверко, одягнений панночкою. люба сміючись тікає )
трохименко(про себе ): боже, що за мавпа? родився, хрестився, а зроду такого не бачив. ( обертається дивиться на неї ) чого це вона на мене так витріщилась? нічого не каже( ковтає слину) одначе ж треба познайомитись. бо ще за неввічливого мене влічить. ( підходить до неї )
дозвольте познайомитись. віктор олексійович трохименко, ваш сусід (кланяється) .
оверко(вклоняється, ледве не падає): мерсі!
трохименко: ні за що. (про себе) а що, зразу видно, що образована. ач, мадама, ще й у шляпці!
оверко(сідає на лавку): прошу сідайте.
трохименко: та ви знаєте, я мабуть теє…
оверко:  сідайте, чого ви стоїте. (смикає його за рукав, і садить коло себе)
(панночка підглядає з-за дверей світлиці і сміється )
трохименко: ну й сили ж у цієї панночки!
оверко: бонжур.
трохименко: то, що ви кажете?
оверко: кажу, бонжур.
трохименко: хе-хе. а що воно, за бонжур?
оверко: я привіталась з вами: «бонжур».
трохименко: ага! то це ви здоровкаєтесь по-французькому! а! а чого ж так пізно? а! коли вам так хочеться – то бонжур.
оверко: спасибі! тепер сідайте.
трохименко: та ні, мабуть…
оверко: та сідайте! (садить його)
трохименко: о! обережно панночко, бо ви мені печінки одіб’єте.
оверко(до люби, пошепки): а далі, що? (люба показує, щоб цілував руку )
оверко( простягає руку до панича ): а тепер мерсікайте!
трохименко: як?
оверко: мерсікайте мені ручку. мені треба вам сказати «мерсі». а як я вам скажу «мерсі», коли ви мені ручки не мерсікаєте? нате, мерсікайте! мерсікайте швидше!
трохименко: ну і ручка у цієї панночки! невже вона тільки що свинюшник
чистила?
оверко: в мене вже рука заболіла держати! чого ви не мерсікаєте?
трохименко: ей! я знаєте, ніколи і нікому не мерсікаю! нате, ось краще мою померсікайте, бо вона, певно, чистіша за вашу!
оверко( до панночки): треба мерсікати, бо наказує. ( та махає головою, погоджуючись) ( оверко цілує руку трохименку, той руку швидко забира)
трохименко: кушайте на здоров’я, мені вже час, треба йти!
оверко: е, ні! (садить його знову) я вас нікуди не пущу! зараз пани устануть, будемо пити чай, з оселедцем.
трохименко: як, чай з оселедцем?
оверко: як, чай з оселедцем? ви не пили? (той хитає головою)
трохименко: ні!
оверко: а я дуже люблю цю штучку. чай солоний, а оселедець солодкий і виходить дуже смачно.
трохименко: ой, мені вже нудно. (хоче втекти, оверко перестріває)
оверко: а яка у вас погода?   
трохименко(намагається втекти): та погода. в мене на душі і на серці грім, блискавка, буря!
оверко: а що ви любите?
трохименко: та я усе люблю. от тільки дурних панночок не люблю!
оверко(манірно сміється): а я люблю гречану кашу з салом. а ще люблю квашу. ось наша куховарка дуже добру квашу робить.
трохименко: мені вже треба йти! бо у мене від вашої каші вже живіт розболівся.
оверко: та плюньте на живіт. я вас нікуди не пущу.
трохименко: пустіть, бо живіт болить, пустіть бо…( тікає)
оверко: попригнув наче козі в бок.
(заходить панночка)
панночка: ну що, де він?
оверко: утік. живіт розболівся.
панночка: ой, боже мій!  що ж це я наробила! сама своїми руками своє щастя занапастила. такий гарний, такий хороший, а я жартувати здумала.
оверко: от розбери панночку. то не хотіла жениха, тепер раптом захотіла.
панночка: та що ж це він, зовсім утік?
оверко: повернеться. он же ж його шляпа. ось він іде!
панночка: у горницю, оверку!
( заходить трохименко )
трохименко: га, оце так панночка! а що б ти сказилася! а я дурноголовий свататись поліз. повірив тому старому брехуну. те ж мені пан каже: «моя дочка хороша розумна». а що б ти з нею на першій осині повісився! ну стривай, я тобі віддячу! (хоче йти. потім повертається.) а якщо я йому зараз насиплю? візьму та й оженюсь на його наймичці. а чом і ні? вона така розумна, така хороша, як квіточка. якби мені її побачити?  ( заходить панночка )
трохименко: україночко моя! зірочка! слухайте, виходьте за мене заміж!
панночка: ой, господь з вами, паничу! що це ви таке кажете?
трохименко: не шуткуючи, я хочу вас сватати.
панночка: мене, просту дівчину? а панночка?
трохименко: хай вона сказиться собі ота панночка! я вас покохав, а не її!
панночка: але ж я бідна, а панночка – багаті.
трохименко: нехай вона подавиться отим багатством! мені не багатство потрібне, а ваші оченята, як терночок, ваші брівоньки, як шнурочок. ну що ж, согласна?
панночка: ну хай так, согласна.
трохименко: о, моя люба україночка! ( обіймаються . заходить пан )
пан: о! а, дорогий гостю! здрастуйте вам! (подає руку ) здрастуйте!
трохименко: геть від мене, бо я за себе не поручуся!
пан: що це з ним? що це з вами? що вам таке?
трохименко: як вам не гріх, та й не сором, так під старість брехати! де ваша правда? де ваша честь?
пан: па-паничу, щось з головою, не той?
трохименко: а ваша голова де? га? а де ваша голова?
пан (до доньки ): де, де , де моя .. голова? ( люба пальцем показує ) ось ( показує на свою голову) ось моя голова, ось!
трохименко: та ні, у вас не голова, а просто, просто, я й не знаю як назвати вашу голову!
пан(до доньки): любонько, донечко, що це з ним таке?
панночка: я не знаю таточку.
трохименко: що? вона ваша дочка?
пан: так. моя донечка, любонька.
трохименко: а та, та корова в шляпці? (в цей час до хати входить оверко, одягнений панночкою)
пан: яка корова?
оверко: так мені переодягатись, чи так зоставатись?
пан: господи, що це таке? оверко, чи ти не здурів?
оверко: ні, я не здурів. а шапку і пояса заробив!
панночка: дозвольте вас познайомити з вашою дочкою, любов’ю кирилівною зозулею. а вас (до трохименка) з вашою нареченою, оверком юхимовичем недотепою.
пан: любонько, це мабуть твої штуки. (сміється )
трохименко: де мої очі були, що я спутав таке одоробло, таке пугало  зі справжньою панночкою! га?
оверко: мерсі! бонжур! звеняйте! я не одоробло і не пугало. якщо хочте – то мерсікайте!    (дає руку, трохименко замахується бити по руці)
пан: оверко!
трохименко: е ні! за таку штуку я краще померсікаю мою любу україночку.
( цілуються. оверко наставляє губи. вони його відштовхують )
оверко: пане, вони мерсікаються, давайте і ми з вами.
пан: згинь! нехай мерсікаються!
панночка( співає):
жартувала та й не знала, де ти доленько моя,
трохи здуру не прогнала своїм жартом жениха.
всі:
вибачайте, добрі люди, та й послухайте совіт,
киньте лихо, киньте горе, та й жартуючи живіть) 2 рази
кінець


Додати коментар

Захисний код
Оновити