Підручник історії та Щоденник на Останньому дзвонику

Підручник історії сидить похнюплений. Підходить Щоденник:
- Привіт, друзяко!  Чого носа повісив? Он, і закладка від сліз мокра! (закладкою може слугувати довга яскрава краватка)

В людей, поглянь,  свято велике,  чекали-дочекалися,  дні рахували, пальці загинали, а ти? Сумуєш….
- Свято? Добре мені свято! Усе літо пролежати на полиці – це тобі свято? Хто витримає? Нудьга-а!.. Хіба з такими, як сам, бідаками, словом зрідка перекинуся…
- От бачиш! Не все так сумно на цьому світі!
- Ага! Не сумно!  Минулого літа в мене сусідками на полиці фізика з математикою виявилися.
- І що? То ж цікаві панянки! О-о-о, з ними не занудьгуєш!  Знаю!..
- Твоя правда, друже. Я їм про Александра Македонського та про  Ярослава Мудрого, а вони ж мене… Так приперли, так приперли!..
- Чим?!
- Та своєю ненависною табличкою множення! Повторяй та повторяй! Наче на ній світ стоїть, га? Їй-бо, я вже хотів від них утікати! Зразу на пенсію, на макулатуру…
- Ой, і мені дісталося! Я від тих  панянок  увесь червоний!
- Що, теж табличкою доконали?
- Еге!  І то добре, що не всією – а тільки один та два, один та два… І на кожній тобі сторіночці. Покреслений-пописаний. Як татуювання. З голови й до п’ят. Аж душу пече. Не змити!  Ще й за штани до мене чіплялися!  
- За твої штани?
- Та не мої! За Піфагорові!
- Утік?
- Від своєї долі, як то кажуть, не втечеш… Списали мене, усього списали. Куди не  глянь – а все про рідню, а все про рідню…
- В тебе так багато родичів?
- Та ні! Лише про батьків усе. Аби до школи прийшли, аби подивилися,  аби міри прийняли, оті, свої, батьківські…
- То що, часто приходили?
- Тобі скажу по секрету – я тоді на нелегальне положення переходив. І так тижнями перебивався, а то й місяцями! Від канікул і до канікул.  То за пазухою жив,  то сиділи на мені кожного уроку, то в сусіда в портфелі ховався від лиха, а то під школою в бур’янах забувався!.. Списують мене! Непридатний!..
- І на цьому - все? Прощай?...
- Та ні! Я ж як той Фенікс із попелу! На 1 Вересня – новенький, чистенький, гарненький. Сяючий! А далі – знов..
- Що?
- Нерви весь рік сотають… Усю  осінь, зиму й весну… Так що, ти, підручнику, не дуже скигли… В тебе ще життя проти мого, ого-го! Санаторій! Курорт!
- Не хотів би я знати таких санаторіїв! Ти мені скажи, чи хоч раз з другого поверху на перший літав? От бачиш!  За пазухою відлежувався! А я літав! Аж палітурки ходором ходили! А у фізики й математики геть повідпадали.
- Ну так тобі зараз добре буде, на канікулах. Чого жалітися? Лежиш собі, засмагою покриваєшся, чи тим, пилом… Кому яке діло до твоєї відпустки?
- Мені в лікарню треба!
- Так ти ще ж молодий! Два роки як випустили! Яка ще лікарня?
- Книжчина! Листки зігнуті, надірвані, палітурки пошматовані, словами поганючими пописані….  І що найстрашніше, історична правда вивернута… Обман для майбутніх поколінь!
- А то ж як?
- Ти лише собі уяви, хіба може бути Ярослав Мудрий в окулярах?
- Ясне діло, що ні! Їх же тоді ще не придумали!
- А в мене на портреті – уже є! Князь в окулярах! Домалювали.
- Та хто побачить оте неподобство? Коли та дітвора підручника розкриває…
- Ага! А княгиня Ольга – взагалі з рогами! На всю сторінку!  Де ти бачив рогатих княгинь? Тільки в мене!
- Жах! Це вже не історія! Це вже вся біологія покривіла, аби люди з рогами ходили!
- Як дітей в наступному році учити? Що робити?
 
- А може, ми зараз на лінійці всіх дітей гарненько попросимо та батьків попередимо, аби наші сторінки в майбутньому …
- Не шматували…
- Поганих слів…
- Не писали…   
- Портретів…
- Не нівечили…
Разом до присутніх:
- Обіцяєте?
(відповідь)
Підручник:
- Ой, спасибі! А тепер можна й на відпочинок!
- Хай щастить! Веселих вам літніх канікул!..

Захищено авторським правом. Дозволено некомерційне використання. При копіюванні пряме посилання обов'язкове.