Гуморески до Дня жінок 8 Березня

Жінки наші нарікають – це вже звичним стало:
Що ми вдома по хазяйству помагаєм мало.
Любі наші! Ми б охоче вам допомагали,

Якби нас за це хвалили газети й журнали.
Та не тільки щоб журнали, не самі газети, -
Щоб славили художники, скульптори, поети.
От якби намалював хтось велику картину –
Сидить дядько серед кухні, чистить картоплину.
Або якийсь скульптор виліпив фігурку –
Стоїть дядько над плитою, общипує курку.
Якби так нас прославляли, я б прибіг з роботи
І пірнув би з головою в домашні турботи.
***

Домашній твір.
Вітько - бідак страждає так,
Аж здригає ногами!
Він - за столом, він пише твір:
"Я помагаю мамі".
Старанно олівець гризе
Та супить брови грізно,
Але нічого - хоч умри! -
До голови не лізе...
Та ось тихесенько зайшла
В його кімнату мама:
- Вітюнь, будь ласка,
в магазин сходи за сірниками.
- Ідея!- Вигукнув синок, -  
Ну от мені морока!-
Сама іди! Я твір пишу -
Роблю важкі уроки.
І мама вийшла...А Вітько
Швиденько пише в зошит.
"Я в магазин завжди ходжу,
Коли мене попросять..."
Хвилин за десять мама знов
З'являється у дверях.
- Вітюнь, картопельки начисть,
А я зварю вечерю.
- Сама начисть!-
Кричить Вітько.
І так, що ледь не лопне.
- Я твір пишу! Я - зайнятий!
Сама вари картоплю!
Виходить мама, а синок
писати знов сідає.
"Я мамі сам варю обід,
Вечерю і сніданок..."
Радіє син.
Не твір, а люкс!
Оцінка буде гарна!
І геть не думає про те,
Що він радіє марно.
А.Костецький

***
Підросла у мами доня,
Гарна, жвава — хоч куди!
Мати рада.
— Де ти, дівко? Принеси мені води.
Тільки й чути: — Дівко, дівко!
Те зроби, туди піди… —
Раптом грюк — свати до хати.
Кілька слів про се, про те.
— Є для доньки пара, — кажуть. —
Може, заміж віддасте? —
Мати доню обнімає,
Ніжно дивиться в лице.
— Та воно ж дитя, — говорить. —
Рано думати про це. —
А дочка скривилась гірко
І сказала: — От життя!
Як робить, то: дівко, дівко,
А як заміж, то — дитя…

***
«Сюрприз»
На жіночий день Микола
В березневий ранок
Зготував своїй дружині
Сюрприз на сніданок:
-    Іди, мила, юшку їсти.
Смачна (щоб я жив) –
Ніхто й пальцем не торкався,
Усе сам варив.
А на друге, моя люба,
Ось цей холодець.
Надя рада, який Коля
В неї молодець.
За сім років отак вперше
Її вшанував:
Крім наїдків зробив дещо,
Ще й з цілющих трав.
Загорілись в любки очі
Та враз настрій впав:
Неприємним чимсь запахло
Від святкових страв.
І все ж спробувала Надя
Харчі і напій,
Повезли мерщій в лікарню
Її на швидкій!

***
Любу доню по секрету просвіщає мати:
— Ти вагітна, отже, книги перестань читати.
Узяла “Трьох мушкетерів”, всюди з ними ходиш.
Ти дограєшся, дурненька, що трійнят народиш.
Донька крутить головою, весело сміється.
Мати вперлась на своєму, мати не здається.
Шепче доні, нахилившись до самого вуха:
— Так знай же ти, голубонько, що твоя свекруха
Перед тим, як народити зятьочка Федота,
Десять днів не випускала із рук “Ідіота”.

***
У тролейбусі стоїть згорблена бабуся.
Тихо шепче: — Упаду. Як смикне — уб’юся.
А мужчини он сидять. Як же їм не стидно?
Справжніх, істинних мужчин серед них не видно. —
А якийсь патлатий тип їй відповідає:
— Ні, мужчини, бабо, є, та містов немає.

***
    Бабусин вихідний
Сьогодні – неділя, бабуся ще спить,
 Не буду я рано бабусю будить.
Насмажу картоплі сама на сніданок,
Сама підмету я і сіни, і ґанок,
 Пиріг із повидлом спечу я сама...
 А то ж вихідних у бабусі нема!
 ...Картопля парує, букет на столі,
 А де це бабуся? Немає її.
– Бабусенько, де це ви? Я вас чекаю!
– Лушпиння з картоплі на кухні збираю!
Змиваю повидло зі стелі, зі стін,
Змітаю розсипаний цукор і кмин;
Ще зараз з воріт повишкрябую тісто
 І сяду з тобою, онучечко, їсти.
Н. Дергач

***
=Нам, мужчинам, дорікають: їздячи трамваєм,
Ми, мовляв, жінкам ніколи місць не уступаєм,
Бо, мовляв, ще є мужчини некультурні й грубі.
В цьому треба розібратись, громадяни любі
Якось їхав я трамваєм, а уздовж проходу
Натопталось душ п’ятнадцять женського народу.
Треба місцем поступитись. А кому охота?
Ти стоятимеш, а сяде тютя жовторота
Я до публіки й звернувся: «Женщини і дами!
Хто найстарша і найтовща буде тут між вами?»
Всі мовчать, як без’язикі, мов заклало вуха.
Я й кивнув одній бабусі: «Йди сідай, старуха!»
А вона попалась, видно, із єхідних штучок.
«Та сиди вже там, – говорить, – теж мені онучок».
Я до іншої звертаюсь благородно й чітко:
«Ви, по-моєму, найтовща. Йдіть сідайте,тітко».
А вона стоїть, як скеля, наче й не до неї.
Не оцінює культури й чемності моєї.
Я до третьої заходжу з іншого вже краю.
«Вам, мамашо, скільки років стукнуло?» -питаю.
А вона скривилась гірко і сказала строго:
«То тебе об стінку лобом стукнули малого!»
Як почув таку я фразу, сів на місце зразу.
Більше женщинам я місця не давав ні разу.
І мене тепер не стягне найсильніший трактор.
Ми, мужчини, теж умієм показать характер.

***
Повернувсь Кузьма з роботи, освіжився в ванні,
Одягнув нову піжаму та й ліг на дивані.
Лежить собі, проглядає журнали й газети.
А дружина варить, смажить, готує котлети.
Пообідав Кузьма смачно, запалив "Казбека".
— Ну чого ти, — пита жінку, — така недалека?
Тільки в тебе і балачки про борщі й олію,
І ні слова про театри, про драматургію.
А є жінки! Збоку глянеш — ходить, як Аїда.
Драматургів усіх знає аж до Евріпіда.
Так і сипле: Тіто Гобі, Карузо, Фелліні,
Есамбаєв, Магомаєв, Кобзон, Паганіні…
А ти яка? Ти ж не тямиш в цьому ні бельмеса.
Ти ж не можеш відрізнити Брамса від Бернеса.
Давно тебе не бачив я в хорошому платті.
Тиняєшся у тапочках, в дешевім халаті.
Ти забула, що є в світі жіночі принади —
Перманенти, манікюри, духи та помади.
Я хотів би бути мужем культурної дами,
А ти чавиш помідори, бряжчиш друшляками,
Що побачиш — вишні, сливи, — пхаєш у консерви…
Я не можу, розумієш? Здають уже нерви.
Через добу повернувся наш Кузьма додому.
Зустрічає його жінка в платті голубому.
Очі чорним підведені, на губах помада.
Закрутило Кузьмі в носі від духів "Еллада".
Плаття модне, вузесеньке, облягає форми,
Ще й коліна не прикриті — такі тепер норми!
Посадила Кузьму в крісло, сіла проти нього.
Як французька кінозірка, виставила ноги.
У Кузьми від здивування потилиця змокла.
А дружина запитує: — Ти читав Софокла?
Тобі, може, до вподоби п'єси Евріпіда? —
Сопе Кузьма: — Відчепися! Подавай обідать.
Нащо мені Евріпіди? Нащо їхні п'єси?
— А ти ж казав, що у мене дрібні інтереси,
Що немає шику-блиску, манери негарні.
Я сьогодні простирчала півдня в перукарні.
Перукар просив, між іншим, щоб прийшла я знову.
Запевняв, що я похожа на Любов Орлову.
Не було у мене часу возиться з обідом,
Так я тобі й замінила обід Евріпідом.

***
НА ЖІНОЧЕ СВЯТО
Прийшов Іван з магазину
В вечір березневий.
Приніс жінці подарунок,
Видно, недешевий.
Мотузками обмотаний,
В цупкому папері
І до того величезний -
Ледве впер у двері.
Та й питає: - Знаєш Гната
Й жінку його Любку?
Так Гнат купив їй до свята
Закордонну шубку.
Вона в нього вертихвістка,
Ходить, як графиня.
А ти в мене жінка скромна,
Добра господиня.
Нехай Любка у тій шубці
Ходить, як пантера,
А я тобі утюг купив,
Швабру й полотера!
Павло Глазовий

***
Ідеальна Жінка
Про  концерт  розповідає  дружині Мартин:
— Оце вчора  в телевізор  бачив, балерин.
Всі тоненькі та худенькі, не такі, як ти.
А тобі ж іще немає навіть тридцяти. Жінка злиться:
— Що балакать   із   таким дурним?
Їм не можна поправлятись, бо у них режим.
Репетиції щоденно, та годин по сім,
Так, що ніколи буває і поїсти їм.
— Мда,— сказав Мартин мрійливо.— Виросте мій син,
Хай, скажу, шукає жінку саме з балерин.
То ж дружина ідеальна: заробля сама
І не їсть нічого майже, бо часу нема.
Павло Глазовий

***
Просить матуся Миколу:
- Синку, внеси мені дров!...
Ледар скрививсь і про школу
Мамі нагадує знов:
-В мене уроків багато,
Сила задач і письма…
Знову стомлена мати
Йде до сарая сама.
Дров узяла вона в'язку,
Йде,спочива,що не крок:
Робить синочкові ласку,
Хай тільки вчиться синок.
Вийшла,звалила додолу
В'язку важкеньку сама.
Зве на хвилинку Миколу –
Дома Миколи … нема!
Раз погукала і вдруге.
Де він?...І стала на мить :
«Певно, подався до друга,
Вдвох щоб задачі робити».
Зовсім не так! Бо Микола
Вже верховодив у грі:
Бив з хлопчаками футбола
В третім,сусіднім дворі.
А як стемніло - з'явився:
- Їсти давайте мені!
Сильно я,- каже стомився,
Дуже задачі трудні.
…Ранок.Іде він у школу
Й жде випадкових «удач».
Вчитель питає Миколу:
- Чом не зробив ти задач?
- Чом не зробив,я питаю?...
Встав брехунець,пробубнів:
- Я не зробив,бо з сарая
Дрова для мами – носив…
Діти,чекає Миколу дуже поганий кінець.
Тож не робіть ви ніколи так,
як оцей брехунець!