Баба Параска й баба Палажка на святі 8 Березня

На сцену виходить, позіхаючи, в довгій чорній спідниці баба Параска:
- Ой, люди добрі, ой люди добрі, таке мені, Господи прости, на старості літ нещастя, що нема коли  вам і добридень сказати! А-а-а!...  

Кінець світу! Все! Можна прощатися зі світлими днями й темними ночами! То треба було ж у таку благословенну годину з ума зійти! А хто би міг подумати, а хто би міг узріти, га? Та в страшному сні таке не насниться, не приверзеться! Ви думаєте, через кого це я? Правильно, через сусідоньку мою любу, кілком їй межи боки, через чортову Палажку!
(тут був би доцільним «випадковий вигук» від глядачів – що ж то сталося? )
- І не питайте! І не мучте мою сиву мудру голову! Палажка - сказилася!
(тут був би теж доцільним «випадковий вигук» від глядачів – та невже?)
- Що-о-о?! Не вірите? Кажу ж вам, а не зійти мені з цього святого місця, ска-зи-ла-ся! Вся!
Виходить Палажка в кумедному макіяжі і відповідному «модному прикиді» – густо нафарбоване обличчя та поєднання в одязі модного і  «бабського» (для прикладу - міні-спідниця й  гумові чоботи, сучасна елегантна жіноча сумочка сумочка і старовинна хустка)
- Чом це ти мене перед людьми отако всіляко вихваляєш та преподносиш? Та я, коли схочу, то й сама себе преподнесу! (Стає в картинну позу фотомоделі).
- О! Бачили?! Бачили? Я ж вам правду казала! Слаба на голову! Та цю-ю красу як де передибаєш поночі, то й ноги можна одкинути з переляку!..
- Ти, сусідко, якась зовсім несучасна. Як-то з минулого століття. Наче шашель тебе точить, а трухлявина з тебе так і сипле, так і сипле…
- З мене? Трухлявина?
- Так сипле, наче з рукава! А ще коли свого пащекуватого ротика не закриєш, то валує, наче чорна сажа з твоєї чорної-пречорної печі!
- Ти чого до моєї печі взялася? (оглядається на себе через плече). То в мене спідниця така! Чорна! А в хаті піч уся в півниках, а не в сажі!.. Ти би на свою піч гляділа! А то ж ондечки (показує) на що люди глядять?!.. На тую твою міні… Тьху!..
- Ти цілу зиму криві боки вилежуєш, а далі тільки праведних людей і паскудиш.  Ото за своїми крученими плітками нічого й не чула!
- А що я маю чути, хіба окрім того, що Палажка на старості літ, того’, звихнулася! Он, людоньки не дадуть збрехати!
- Та ти хоч у вікно свого дзьоба вистромила, га?
- Та чи я ж тобі як зозулька? (улесливо)
- Як ворона! За своїм карканням і весни не побачила! А воно ж ниньки сонечко гріє, небо голубіє, зі стріхи капле, а серце тьохкає! Весна! А може моя душа квітне!
- Охо! Бачу-бачу, як ти уся зацвіла-перецвіла, ги…
- Аби не зів’яла. Ось ти, Параско, хто?
- Як хто? Та мене усе село знає. Баба я! Параска! Найправедніша у світі баба.
- Ні, не так! Ти не баба!
- А хто? Ти ще ляпни своїм задрипаним язиком, що я відьма! Ти мене будеш учить?
- Ти жінка! І я…
- І ти? І я? Жінки?

- А жінка ‒ це звучить, наче весна!
- А-аа! Люди добрі, на цій сцені ви такого ще ніколи не бачили! Свят-свят-свят! Відразу дві весни зібралися!
- А в залі?! Поглянь! Скільки в залі дівчаток, жінок, бабусь, стільки й весен! У кожної в душі сьогодні весна! В грудях тьохкає! Як у мене!
- То в тебе в грудях кумкає!
- Що?!
- Як що? А та жаба, що тебе ще в минулому році придавила!
- І чого б то вона мене давила?
- А чи забула? Як за що?! А ти людей поспитай! Вони все знають! А за мого дужого кабанюку! Що він на цілих три кілограми за твоє хирляве порося важчим виявися!
- То він  був тяжчим через те, що мою картоплю на городі переполовинив!
- Чи ж хіба я тобі не казала, чи ж не говорила, не будь  ледацюгою, та постав людську загорожу, аби мій кабанчик до тебе в городи не закрадався?
- Та твоя поросяча клітка така, що й мій півень крильми виверне!
- Та твій півень такий, як і твої кури!
- А мої ж кури які?
- А такі, як і твій півень!
- А півень мій який?....
- Та такий, як і твої кури…..
Лементуючи, йдуть зі сцени…

Захищено авторським правом. Дозволено некомерційне використання. При копіюванні пряме посилання обов'язкове.