Баба Параска й баба Палажка на День учителя

Баба Палажка:
- Помилуйте і спасіть мене, людоньки! Чи тут одні вчителі? То порятуйте хоч ви мене від такої наруги!.. Як можна мені, святій душі, втриматися на цьому грішному світі, коли ця стара шкапа Параска подалася, ви тільки уявіть куди, га? У вашу школу! 

А я спочатку дарма, люди кажуть - технічкою! Ну, думаю, хай собі своїм довгим язиком підлогу підмітає, може брехати про мою праведну душу більше не діжде. А то ж вона подалася сторожем! Тепер же під шкільними воротами кого не перестріне, та буде мене ганити, на чім світ стоїть. Я вже змирилася з тим, що я чорна людина, якої і світ ніколи не знав, але те, що я ще й відьма, то вже зайве.  А ви тіко згадайте, людоньки, (тут бажано звернутися до вчителів зі значним стажем роботи, присутніх в залі) якою я малою цяцьою  була, га? Та ж янголятко Боже, у школі відмінниця – стрічки в косах білесенькі, зошити чистесенькі, оціночки гарнесенькі, пам’ятаєте, га? Віршики на цій сцені розказувала та пісеньки співала, чума б її побрала, собаки б її загризли, аби мене отак на старості літ відьмою чорнити. Ой, помираю я  вже, помираю, бо не можу витерпіть такого. От як помру через неї – хай в пеклі за це в казані кипить, смолу п’є і чорну сажу їсть не наїсться!!..
Палажка відходить в бік,  продовжує лаятись, погрожувати, тільки тихше.
Заходить Баба Параска.
Баба Параска:
-  Чорти тебе не вхоплять! Ой горе мені, горе-е!.. Таку лиху брехуху в сусідах мати! Бреше, все бреше! Щоминуточки бреше, щосекундочки бреше, а як спить та хропе на весь куток, і то з її чорної пащеки сирі брехні вилітають. Як уже далі житиму з такою капостю під боком? Ну яке їй діло, що я в шкільні сторожі йду? А як і скажу що добрим людям при добрій нагоді та злагоді, то тільки одну святу правдоньку! І по милості Божій... Господь моїми вустами й говорить… Це вона вам сказала, що гарно вчилася? Бреше, як шолудива собака бреше! У мене усі домашні списувала, все до останньої крапочки, комочки й буквочки. Чи ж я не знаю, га? Була ж на уроці пень пнем! Ну люди добрі, ну скажіть, хто б мене в сторожі взяв, як би я погано вчилася? В школі було як до дошки вийду, та крейдою ті кренделі на дошці і виписую…. і виписую... А в письмі, ах… Та в селі такого гарного почерку не знайдете, як у мене! Уже як почну писати, як почну!... То вчителі тілько охали та ахали, в долоні сплескували, головами хитали,  одне другому тією писаниною тицяли, ніяк налюбуватися не могли. А класний керівник було як задивиться, то аж зуби хапався від моєї писаної щедроти. А в Палажки - одні двійки, яко лебеді на болоті! Та між ними одиниці! Як ті кілки в її беззубому роті. А ви спитайте брехуху, як вона стрекотала, що вчиться на перший номер! Святою себе називає…  Відьма. Спасіння мені тут не буде. Не доживу до смерті своєї законної…
Палажка.
- Ага… Приперлась. Ти не доживеш? Хто-хто, а така химера як ти, переживе й кінець білого світу! Ти дідька лисого пережити можеш! В сторожі прешся, а там гляди, і вчителів на пенсію посписуєш, як то колись у мене домашні!  Тебе тільки до школи пусти, то ти й директора, Господи прости, з роботи  виживеш! Не пускайте її далі шкільних воріт! Знаю я тебе, стара шкапа!
Параска.
- Ага! Заздриш мені, що я в люди вибилася!?.. Бо вчилася! Це ти, криворота, думаєш, що я на святих людей замахнуся, на вчителів? Та ти будеш вирішувати, кого мені оббрехати?  Та ще й у таке велике свято?
Палажка.
- Яке таке свято? Тобі, ледацюзі, аби кожен день свято, аби хропіти до обіду, з четверга по сере'ду, а по обіді витрішки по чім дарма продавати та в чужі горшки зирити.
Параска.
- Та День учителя сьогодні! На календар подивися, трухлява бабо! Тобі спочатку вчителів привітати годиться, а вже потім в мою душу вгризатися своїми залізними зубами! Бодай вони тобі випали разом зі щелепою!
Параска.
- Це в кого такі залізні зуби? Та в тебе язик, як у триголової змії! Сичить на всю вулицю, на весь куток, на все село, на другому селі її чутно, а в районі люди жахаються! Кінець світу! Як будеш вітати вчителів, то хоч трохи рота причини, та язика дарма не висовуй, бо і їх переляк вхопить.
Палажка.
- Хай у мене язик, а в тебе душа іржава, як замок на твоїх воротях, до тебе й люди бояться зайти, аби не зурочила!
Параска.
- А от вчителі, щоб ти знала, мене не бояться! Вони кожного серцю замочок відкриють, до кожної душі ключик знайдуть, навіть до такої іржавої, як моя, баняк пекельної сажі тобі на голову!  
Палажка.
- Що тобі говорити про вчителів? Та то ж люди з великої букви, вони все своє тепло дітям дарують,  вони люди великої душі, великих помислів, великих ідей! Сіячі вони і розумного, і доброго, і вічного!
 Параска.
- І без такої здоровенної каменюки за пазухою, як у тебе! Та вчителі проти твоєї бридкої фізіономії ангели! Вчитель – то ж слово святе! Тіко не на небі, а тут, на землі. А здоров’я їм побажаю неземного, і щастя, і радості, і учнів хороших, таких, якою я була малою…
Палажка.
- Або як я! І побажаю вчителям грошей багато, щоб учнями своїми гордилися, як оце колись  мною, щоб майбутнє денно й нощно творили. Щоб кругом була освіта, і кругом наука, та краще, коли без дрюка!  
Параска
- Це тобі без дрюка? Добре видно, лупалиши по с...пині, що тобі ще дрюк в пам'ятку! І чи тобі треба те майбутнє? Ти ще мало прожила?... Та з тебе вже порох сиплеться і опеньками поросла! Тобі в музей пора, як експонат.
Палажка.
- Аби не мухоморами, як ти! Поганка ти бліда! Людоньки, ця бита ступа буде ще указувати, скілько мені непорочній на білому світі жить?
Параска.
- Та я, до твого зміїного відома, можу навіть підказати, коли тобі вже було й померти!
Палажка.
- Та тільки один Господь про те знає! Ось я тобі зараз покажу, як тобі з цього світу забиратися…
Палажка хоче вхопити Параску, та вивертається, тікає зі сцени…  Палажка біжить за нею…

Захищено авторським правом. Дозволено некомерційне використання. При копіюванні пряме посилання обов'язкове.


Коментарі   

 
0 #1 Лариса 23.09.2016, 04:03
Велика подяка - сценарій чудовий
Цитата
 

Додати коментар

Захисний код
Оновити