Амор! (для старшокласників)

В глибині сцени висить плакат з зображенням закоханого серця, важливо, що актори не мають його помічати.
Дійові особи: два юнаки (бажано старшокласники).

 - Ну що тепер за жисть, га? Що за жисть?
- Чим тобі життя не подобається? Он, поглянь, сонечко світить? Світить! Хмарки по небу біжать? Біжать? Що тобі ще треба?
- Та воно то так! І сонце є, і хмарки літають…Та спокою нема.
- І чого б то?
- Та ж сон наснився. Такий сон, ну такий сон, що… Прямо тобі «ух!»
- Та-а.. Казав колись мені батько, що як ото вже спиться, то й сниться. А що ж тобі наснилося такого, що аж «ух?!»
- І не питай… Не знаю… Не відаю…
- Жахи? Що, може чупакабра?
- Ні, гірше…
- Та що ж гірше чупакабри на світі є?
- Є. Є й гірше, бо наснилося таке, що сам не знаю що…
- Яка тварина? Чи рослина?
- Ні те, й не інше!
- А що тоді? Примара?
- Привиділося, що воно має мене знайти! І що має мене ухопити за душу. Отак… (показує руками) Хвать! Мабуть, таки сон в руку…
- Та ну…
- Ага! І влізти мені в серце… Глибоко-глибоко. І захопити. Навік!
- А хіба від нього не можна втекти?
- Ні, ще трохи мені часу залишилося, а там – все. Прощай! Пропаде моя душа. Серце виїсть… Гаплик. Незабаром прийде…
- І що, сказало, коли?
- Ага. 14 буде, сказало. Не переживу я...
- То це явиться серед білого дня? Прямісінько на обід? Та хоч як його звати?
- Ім'я якесь не наше… Коротке, як постріл. І у саме серце. Тільки – «лусь!». А далі - туман, туман… Лише пульс… Гуп-гуп… А при закінченні пригрозило, що я втрачу голову…
- Що, одрубає?
- Мабуть… Не знаю… Сказало, що сам її і загублю. А воно поможе.
- То це якийсь кілер. Найманий убивця. Кажи, як його звати?
- Амор!
- Амор?
- Таки чужий. Іноземець? Треба тобі в міліцію. Негайно пиши заяву. Хай рятують. В кайданки його!
- Не вийде в кайданки, в нього нема рук…
- Тоді ноги скуємо, може хоч тоді до твоєї голови не добереться.
- В нього нема ніг…
- То що ж воно таке? Хто цей Амор?
- Він повсюди… сказав. І там, і тут… На небі... На землі… Він стає повелителем для всіх. 14 лютого. І тоді полетить моя голова. Начисто її згублю. І з’їсть моє серце, і забере душу… (роззирається навкруг, побачив плакат) Он! То він… воно… Амор!!
- Ото? Так то ж закохане серце…. Аморе…. Любов! Ха-ха! Любов! Ти сказав – 14 лютого? Так то ж День Закоханих! А я було подумав, що мова про 14 годину дня. Ха-ха! Та ти щаслива людина!
-Я? Щаслива?
- Так! Бо гублять голову, віддають душу і ранять серце тільки закохані люди. Амор дарує тобі щастя! Щастя! Сенс людського життя! Ну, я побіг.
- Куди?
- Спати! Може, й мені Амор присниться. (Втікає зі сцени)

Захищено авторським правом. Дозволено некомерційне використання. При копіюванні пряме посилання обов'язкове.


загрузка...

Додати коментар

Захисний код
Оновити