Кум і кума

Сценка для дорослих.

Виходить кума:
- Куме-е, куме, люди добрі, хто бачив мого кума? І де це та скотина кум’яча поділася? Агов! Агов!

- Та я тут! 
- Добрий день, куме!
- Добрий день, кумо!
- Де це ви шлялися до цієї пори?
- Та я по селі ходив! Думав, може де яку новину почути!
- Ну й почули, куме? Щось почули?
- Хіба ж за тим народом почуєш? Далеко стояв, нічого не чутно! Але про цю новину все село говорить!
- А про що ж вони говорять!
- О, як скажете мені, то і я знать буду!
- О, добре діло! А ви хіба не чули, що на тому краю села Панько помер?
- Та ви що! та не може бути!
- Певно що помер!
- Так він же мені дві гривні винен! Ну чи ж не біда? От якби я, кумо, дуба врізав, та за мною би півсела затужило би!
- Та хай Бог дає здоров’ячка! Та яка ж-то вже ваша така заслуга, куме?
- Та я ж грошей напозичався, через хату, та й винен! І не одну сотню! А Одарка крива, знаєте?
- То хто ж її не знає?
- То вона, певно, й за домовиною волочитиметься!
- А то ж чого?
- Бо я їй винен аж 150!

- О, так таки  так!
- Давайте, кумасю, не будемо про смерть в такий день. Давайте про дітей. Он ваші ж молодята недавно побралися. так розкажіть же мені, як вони живуть?
- О, мої молодята, як голубки! Як ті голубочки!
- Справді?
- То, дивися, вона випурхне у вікно, а то дивися, вона в двері вилетить. То, гляди, вона в двері полетіла, а він у вікно!
- Отака теперечки молодьож! Така молодьож!
- От як ми були молодими, то я ж на свою бабу й очі боявся підвести! Я ж боявся на неї глянути!
- Ну, а тепер?
- А тепер і видіти її не можу! І не хочу! А ви, чули, кумо, як на нашому кутку вчора кричали?
- А я ж саме й хотіла спитати – чи то хтось кабанця до свята колов?
- Якого ще кабанця? Якого там кабанця?
- Там Олена Петрові так по пиці врізала!
- Та за що вже!
- Та ж він із командировки суточних не привіз!
- Тьху, ти  - суточних! Он Горпина Улянина поїхала на море, та місячних не привезла! І то нічого!
- О, то таке! Життя!
- А її Омелько ходив, як-то у воду опущений, один тиждень, другий, а потім почав на рибалку ходити, а тепер його щука йому через день дзвонить!
- А, кумо, ай кумо, ну вже й новини!
- То Олена Петрові по пиці різала, а ваша ж теща чого верещала?
- То ж я їй ноги мив!
- Ну, то ноги, ну той мені зять ноги миє! Тепленькою водичкою помиє, сухеньким рушничком витре, м’якенькі капці принесе, поставить, щоб теща до ліжчка дійшла чемненько!
- О, а я своїй мию в холодній воді, щоб загартовувалася, червоною цеглиною п’яти шкрябаю, а поті м уже викручую, викручую, викручую!
- Ну то я й не дивую, що твоя теща кричала.
- А так таки так. Та ще ж хочу розказати вам та про свого сина.
- А це про того найменшенького? Живе, як гарбуз!
- А то вже як?
- А-а! Пузо росте, а корінь усихає!
- То вже інвалідом буде…
- А ще ви чули, кумо? Та Петро Одарчин та з Москви собі жінку привіз, невістку для Одарки!
- О, то вже, мабуть, красуня! Гарнюсінька, писаночка?
- Ох, кума, така вже висока, як оце ви, та іще на дві голови вища. Жердина! Головою можна павуків по кутках обмітати. Та така вже суха-сухоребра та худа, як оце ви, а то й іще худіша! А що вже страшна, ой, кумо, пробачте, ну така вже, як ви, а то й іще страшніша!
- Тьху, куме, на вашу голову, тьху!
- Плюнули на мене, кумо, і щось зі мною сталося, печінка заболіла! Ох, і серце закололо! Ай, і зуби-зуби  занили! Ой, як же мене цілу ніч мучили зуби, геть на стінку дряпався! Чи не скажете, як мені допомогти?  Може, яке лікарство? Якщо ще буду й цієї ночі дряпатися.
- Скажу, а чого ж – як будете дряпатися, куме, то я вам драбинку принесу. Щоб легше вилізти.
- Ай, дурна порада! Тьху на вас! Ой, кумо, ой, кумо, одноманітне зараз життя настало!
- А чого це одноманітне?
- Бо вчора не було грошей, і сьогодні нема грошей, і взавтра не буле грошей!
- Ну не буде, то й не буде! від одних балачок гроші не візьмуться!
- А де ж то мій кум, щось я його цілий день не бачу!
- Так його ще з учорашнього дня нема, не вернувся додому.
- Та ви що? От бідолаха! Може, з ним яке лихо трапилося?
- Ну поки що не думаю, що трапилося. Так от коли повернеться додому, то вже тоді, певно, трапиться! Ох, думаю, і трапиться!
- Не заздрю я кумові.
- Ну, а чого ж тут заздрити? Я тілько кумі, вашій жоні,  завидую. Люди вже давно поснідали, а її ще й досі не видко, мабуть, пухне в перинах та в подушках.
- Та що, кума! Вона вся у справах.
- Та невже?
- Вона готується до ювілею. В неї день народження.
- Що ви говорите?
- Правда! А чи не порадите ви мені, що ж їй подарувати?
- То ви перше скажіть, що вона любить?
- А жінка в мене така з перцем, гаряча, любить швидкість, хоче літати!
- Еге, куме, я вже придумала, куме. На літака у вас грошей не хватить.
- Не хватить, ні.- Куме, а ота ступа у вас ще є, що під хатою стояла?
- А як же? Є! Я чоловік, те-є, хазяйновитий.
- То зробіть своїй жоні нову мітлу, та хай летить!
- А трясця вашій матері! Так і буде! хоч ви мені й кума,  але й вам мітла не завадить!
- Ой, вибачайте, куме мені вже пора йти.
- А куди-то ви йдете?
- На ярмарку понесу молоко продавати.
- А у вас же добра корова!
- Добра, добра!
- Багато молока дає?
- Ну, літрів 5, не менше.
- А на базар скільки возите?
- Ну, десь літрів 10.
- От щіглі-міглі з молоком робите. А ви ще й самогонку вчора гнали.
- Хто це вам сказав отаку капость?
- Та ж ваші кролі моїй собаці пику набили!
- Куме, ой, куме, мені вже пора йти! Я йду.
- То вже ваша справа.
- А ви йдете, чи ні?
- То вже моя справа.
- Ну то я піду справа.
- А я піду зліва.
- Ходімо!

За матеріалами С.Савчук


Коментарі   

 
+1 #1 Чудова сценка! 12.11.2017, 11:09
Катя
Цитата
 

Додати коментар

Захисний код
Оновити