Два куми на святі села

(Бажано підлаштовувати текст під конкретну ситуацію в селі)
Один з кумів нарядно одягнений, у краватці, виходить з драбиною.
- Куме, куди це ви драбину прете?
- Та зібрався на стовпа вилізти.

- І чого то вас туди понесе?
- Так день села сьогодні! Ясно?
- Що сьогодні свято – ясно, як Божий день. Тільки, ніяк не второпаю, на біса вам, куме, стовп?
- Та щоб село наше гарно оглянути. З висоти, так сказать, птичого польота. О.
- Та хіба ви за свій вік села не бачили?
- В том то й діло, що кожну стежечку… І не вір очам своїм!
- А чо′? Може яке більмо в око? Не доведи, Господи!..
- На все Божа воля… Хто зна… Та я прямісінько з клубу, зі свята…
- І що?
- А там сказали, що наше село – найкраще!
- Хіба ж не правда?
- Правда, куме, ще й яка правда. Тілько ж я йду та думаю – значить, ось ця баюра в коліно серед дороги найлучча в селі, і мабуть ‒ у районі. О!..
- Так таки так… Дарма люди не казатимуть. Ніде, знать, такої баюри нема. Єдинственна. Всім калюжам – калюжа.
- Отож на стовпа й полізу, аби всю тую красоту і оглянути. І на сільський парк зі стовпа теж оком кину.
- Що, й про нього згадали? Теж найкращий?
- Ну да! Особливо з купою сміття за ганделиком! А про неї забули! Ні словечка. То думаю, може її вже нема, га?
- Купи?
- Ну да!
- А куди їй подіться? Завжди була...
- А може, хто украв?
- Купу?
- Ага!
- Так хіба ж вона в селі одна, аби її красти? А понад ставками? Скільки? Та незабаром під кожним кущем буде!
- Казали ж на празнику – «краю мій милий, краю мій дорогий, світанковий, росяний… » А ще розповідали, що з наших ставків веселка воду п’є, така вода в ставках чиста та прозора.
- Серед смітників веселка і фарби свої розгубить!
- Ото ж. Хочу я переконатися, чи то дійсно в мене більмо, чи в кого другого…
- А в кого, в кого?
- І не питайте! Хіба я лікар, аби діагнози ставити?
- А я, куме, поки ви тутечки по стовпах, історію села писатиму.
- Ого!
- Зі звичаїв почну.
- Яких?
- З автобусних.
- І такі є?
- А як же! Тільки хто на зупинці на автобус чекає, так там про себе пам'ять і залишить. Чи написом, таким, кріпким, не при людях сказано (шепче на кумові вухо, той осудливо гойдає головою), чи під лавку непотріб викине. Чим не звичай?
- А пізнього вечора, коли селом ідеш, то всі глухнуть і сліпнуть. Як ті кури. Куряча сліпота…… ніхто нікого не впізнає, ніхто ні до кого не вітається……
- Інопланетяни. Та ще і ж лампочки на стопах усі перебили. Аби темінь була… Аби ніхто нікого не впізнавав…
- Одні дерева садять, а інші, гляди, уже возом їдуть… Прямо по тих деревцях… Аби навпрошки.
- Куме, а може написати краще не про минуле, а про майбутнє? Адже треба вперед дивитися. Жити, любити, будувати, і село прикрашати. Село славне працею.
- І його краса починається з кожного з нас, з нашої праці!
- З вимитих вікон!
- З прибраного двору!
- З чистого узбіччя!
- З посадженого дерева!
- З привітної посмішки!
- З барвистої веселки, що черпає воду зі ставочка!

Разом: зі святом вас!

Сценарії до Дня села - тут

Захищено авторським правом. Дозволено некомерційне використання. При копіюванні пряме посилання обов'язкове.