Два куми

- Куме, ну така темінь, що нічого не видно! Куди ми йдемо?
- У вас ніс попереду?

- Ну да!
- Значить - уперед! Коли би спереду була, приміром, потилиця, то ішли би назад!
- А ви, куме, голова!
- А ви що думали? Хе!.. Не баняк же тобі посеред лоба!
- А якби ще очі світилися, то було ну прямо вопше! Ого-го!
- Ви, куме, мене, то єсть, того, свого кума, я бачу, ну ніяк не поважаєте! Чи я вам котяра, га?
- Ну, кіт, чи не кіт, а було би нам дорогу видно! А так – хоч у око стрель!.. З ружжа.
- Може, теперішня власть та яку лампочку почепить на стовпі? Обіцяла ж охранять мої права і свободи, а в такій темені їх усі і покрадуть! До ноги!
- Поки власть тую лампочку почепить, то я вже перечепився! ( упав)
- Та ви шо, куме? Лоба не збили?
- Бог милував! Тільки ніс у болоті!
- А у вас, куме, ноги мокрі?
- Та наче сухі…
- Значить, єрунда! Ви не в калюжі! Радуйтеся! Бо їх тутечки по дорозі чимало можна навпомацки знайти!
- Яка калюжа? Тут хтось лежить! (мацає)
- А-а-а… (мацає) То це, мабуть, якийсь джміль упав!
- Чого йому тут падати? Глупа осінь надворі!
- Меду, видать, лишнє обпився!..
- Де він мед той мед знайшов? Не літо ж!
- Ви куме, наче сьогоднішній! Мед у вулику!
- Який вам ще вулик? Ви, куме, прямо говоріть, а то в мене від вашого ума криша їде!
- А чи ви глухі? Слухайте! Чули, як гуде?..
- А що то?
- Рій! Бджоли!

- Та грудень місяць! Нічого не розумію!
- Он подивіться, віконце вдалині світиться, бачите?
- Ага!
- Одне на все село! У барі. Орієнтир так сказать, щоб люди в темені дарма не блукали. Луч свєта всім заблудшим! Компас!
- То пішли й ми туди, дорогу спитаємо!
- До самого ранку будемо розпитувать! Отам гарненько посидимо, поки не розвидниться, а там і додому можна…
- Коли би то так… Моя, куме, Наталка, щоб ви знали, іноді хвонариком работаїть – по вечорам. Не доведи, господи…
- То ж як?
- Як присвітить, хай бог простить, правою під око, то власті лампочок шукати не нада! Зразу в оці ціла гірлянда!.. Увесь куток, як на долоні, ага…
- Так вона в тебе електрик!
- М-гу, лучче би вона була тим, пасічником!
- Може, й нам би медку вділила.
- Розмєчталися! Зараз! Якось Наталка той медок варила, то я тільки здалеку носом потяг, як мій льоток закрила. Качалкою.
- І що?
- Геть гудіть перестав… Провалися в затяжну сплячку. До домашнього меду боюся й підійти.
- Ну, то давайте бігом до бару, там медок саме наливають… Поки ваша Наталка хванариком не вооружилася…

Захищено авторським правом. Дозволено некомерційне використання. При копіюванні пряме посилання обов'язкове.