Село і люди

Сценка не дозволена для показу в другу річницю української Революції. В День Гідності і Свободи. Ганьба. То ж поставте її ви, шановні відвідувачі...
------   
На сцені три кумасі.
1 ‒ А, ви, кумасю, бачили, чи нє?
2 ‒ А куди тре′ дивиться?

3 ‒ Та на купу машин під сільською радою!
2 ‒ А-а-а-а! Так це ті, що грязюкою зальопані по самі вікна?
1 ‒ Ага! Не менше десятка!
3 ‒ Ну, не десять, кумо, а одинадцять! А якщо пощитати уборщицю з лісапетом,  то всі дванадцять! Я справно в математиці толок знаю. Ще зі школи таблицю умноженія… На зубок!
2 ‒ Що теперички твоє умноженіє? Ніякого умноженія тепер у селі нема ‒ ондечки, дівори у школі все менше та менше…
3 ‒ Ага, та ще ті в район тікають по ту науку. Кажуть, по дуже якісну освіту…
1 ‒ І яка це вона в районі така якісна? Переякісна! Он, ______________ на Олімпіаді увесь той якісний район за пояс і запихнула – і першу школу, і другу, і їхній ліцей хвале′ний-перехвале′ний…
2 ‒ А ще ж наче таке мале!
3 ‒ Зате перше місце в районі! А які ж вірші гарні пише, та в газеті ті вірші друкують, та люди читають…
1 ‒ Он яке в нашому селі покоління підростає! Талановите…
3 ‒ Ну, таланти, кажуть, треба розвивать!  
2 ‒ Щоби цвіли буйним цвітом…
1 ‒ Як ті рози, що на фермі! От же ж гарно люди клумби зробили-и!..
3 ‒ А садок який молодесенький! Бачили? Яблуньки кучеряві, знай, усе рядочками… Доглянуті… До сонця тягнуться… Ну прямо тобі Єгипет!
2 ‒ Чи ж ти в ньому була?!
3 ‒ Та хіба я про себе думаю? Я про дітей, що би хоч вони світа′ побачили… Про це треба думати…
1 ‒ Он, кума, на машинах поз’їзджалися, та хай думають! Аби наше село, як писанка стало, як та клумба на фермі!  Щоби майбутнє в дітей було, у внуків було… На те вони й власть! Уже, бачу, машини третю годину з місця зрушити не можуть.
2 ‒ А що ж так довго?!
1 ‒ Ну, звідкіль мені знати… Мабуть, ждуть, поки баюра серед вулиці не підсохне.
3 ‒ Е‒е, кумо, ждали‒ждали, поки жданики не поїли! Нічого-то ви не знаєте, що в нашому селі нова влада робить!
2 ‒ Та як не знати – те саме робить, що і стара! Сидить!
3 ‒ Ну, кумасю, до вашого відома, не сидить, а засідає. І не просто отако, як ви сказали – власть!..
2 ‒ А що ж іще?
3 ‒ Виконком! О! Туди простих людей не беруть, як оце нас із вами, а все учених та розумних.
2 ‒ Вчені та перевчені, а чого ж так довго сидять?!
3 ‒ Е-е, кумо, не знаєте ви тонкощів, так сказати, історического моменту і сучасної політичної обстановки, раз таке, звиняйте, мелете.
2 ‒ А що думаю, те й мелю, а що мелю, то те й думаю! Три години серед білого дня висидіти, коли роботи непочатий край?
1 ‒ А може, кумонько, в них кворуму нема?
2 ‒ Нащо він мені здався, той кворум, коли я насилу доплентала до коперації, за тини людські хапалася, аби в калюжу не втрапити! Єй-бо-присєйбо!
1 ‒ Ото ще лихо, коли, звиняйте, вашої вченості вам не досить для  культурного засіданія. Бо з тією калюжею без кворуму не розібратися.
3 ‒ Не можуть рішити, знать, що з тою баюрою зробити – чи-то її огородити, чи-то куди перенести…
2 ‒ Та чи ви, кумо, при доброму здравії? Калюжу – й огородити??
3 ‒ А ви думали як? Тако собі – фіглі-міглі? Мені ті баюри іще змалечку впам’ятку, то вже не просто калюжа, а місцева достопрімєчатєльность. І без неї село не село… Не автентичне. О.
1 ‒ От що то вчені люди вчених слів понабиралися!
3 ‒ Ну, кумонько, тепер така мода. Свої корені шукати.  
2 ‒ То наші корені в тій калюжі?  
3 ‒ Та ж кожне сільце має своє слівце! А ми маємо, знать, калюжу… А може, її зарибити варто!
2 ‒ Нікагди! Крастимуть! Хо-го, наше село з-під кожного пенька рибу витрясе, не те що з калюжі!
1 ‒ Ну, то може її засипати, та й кінці в воду?..
3 ‒ Не вийде. Ніяк не вийде! На те грошей нема!
2 ‒ То мені що, до скону за тини хапатися? А вночі й ноги поламати можна!
3 ‒ Так на те й фонарі на вулицях почіпляли, ондечки й біля клубу світяться,  такі романтичні…
2 ‒ Ага, одному вже очі повилазили! Три годи мужньо стояли, поки якесь тому світлу в’язи й не викрутило… Аби так зробити!
3 ‒ Ніззя, кумо! Ніяк ніззя!
2 ‒ Що ніззя?! Щоби якогось фонаря зробити – і ніззя?!
3 ‒ Бо в нас вони тоже… Ті-і!.. Як їх…
1 ‒ Автентичні?
3 ‒ Ага! Бо тілько в нас фонарі потрощені! І ніде більше! Он, приміром, райцентрі, біля Шевченка, бачили? Цілісінькі стоять.
1 ‒ А на моїй вулиці ліхтаря нема… Й жадного…
3 ‒ Ну, кума, звиняйте, й сонце на небі теж тіко одно!  
2 ‒ Зате кажуть, скоро в селі буде ресторан. Говорять, що сусіди такі з того ради-і-і! Сіятиме ресторан всіма вогнями, а ми вже на лавочці сядемо, губи нафарбуємо, молодість згадаємо… Ех!..
3 ‒ А от після того ресторану ти про ліхтарі і не вспомниш…
2 ‒ Де за тин схопишся для равновєсія, де за бур’яни, аби ж тіки ніхто не побачив…
1 ‒ Треба нашій власті підказати, аби дала команду бур’яни зничтожити!
3 ‒ Та ви що, кумонько? А куди я сміття викину?
2 ‒ О-о-о! Цим село багате! Куди пальцем не тикнеш, усюди тої лихої слави по саме горло, автобусна зупинка й та купою пляшок засипана.
1 ‒ Дорослі п’ють, школярі прибирають… Совість би вже мали! Жах!..
2 ‒ Ужос!
3 ‒ І до чого тая совість? На зупинці однак на голову капає.
1 ‒ Та якось-то воно малокультурно наче…
2 ‒ Зате сміття ніхто не баче!..
3 ‒ А вже в Будинку культури-и... Як і водиться: культура вся напока′з – на голову не капає, а зате падає. Стеля. Ну не щодня, а на погану погоду. І прогнозу не треба. А огорожа нова... Тіко бетонного стопчика уже хтось надколупав...
1 ‒ І пляшки не купою, а в мішку, до дерева прив’язані. Мабуть, аби яке не покрало…
2 ‒ Бачу, я кумоньки, що недаремно виконком засідає… Ой, не даремно…
3 ‒ Роботи в них та й роботи-и…
1 ‒ Так на те й вибрали. Судьбу села їм вручаємо, так сказать…
2 ‒ Аби не підвели…головне. Вибирали їх для роботи. І для спросу!
3 ‒ І спитаємо, і підкажемо… І поможемо.
1 ‒ Бо ж село починається з кожного з нас. З наших учинків, з наших поступків… Прямо сьогодні, прямо отут, і взавтра, і на багато років.  
2 ‒ Які будемо ми – таке буде й село.
1,2.3 ‒ Подбаємо про нього всі разом!

Захищено авторським правом. Дозволено некомерційне використання. При копіюванні пряме посилання обов'язкове.


Додати коментар

Захисний код
Оновити