Виконком (ІІ варіант)

- Здрастуйте, куме!
- І вам, куме, здрастуйте!
- А, ви, куме, бачили, чи нє? Купу машин під сільською радою!

- Це ті, що грязюкою зальопані по саму стелю?
- Ага! Як не бачити? З десяток, певно.
- Ну, не десять, а одинадцять! Я справно порахував. І знаєте, куме, чом-то вони вже третю годину з місця зрушити не можуть?
- Ну, звідкіль мені знати… Мабуть, ждуть, аби болото підсохло.
- Е-е, куме, ждали-ждали, поки жданики не поїли! Нічого-то ви, куме, не знаєте, що в нашому селі нова власть робить!
- Та як не знати – те саме робить, що і стара! Сидить!
- Ну, куме, до вашого відома, не сидить, а засідає. І не просто отако, як ви сказали – власть,
- А що ж іще?
- Виконком! О! Туди простих людей не беруть, як оце нас із вами, а все учених та перевчених.
- Щоби третю годину сидьма сидіти?
- Не сидіти, кажу ж вам, а засідати!
- Та яка ж-бо з того слова разниця?
- А велика! Бо вони там усе рішають.
- Які це вони вчені та розумні, коли три години поспіль нічого рішити не можуть?
- Е-е, куме, не знаєте ви тонкощів, так сказати, сучасного історического моменту і політичної обстановки, раз таке, звиняйте, мелете.
- А що думаю, те й мелю, а що мелю, то те й думаю! Три години серед білого дня висидіти, коли роботи повно? Хіба великого ума тре?!
- А може, куме, аби ви хотіли знати, в них кворуму нема?
- Чого-чого, нема? Якої-такої хороби?   
- Не хороби, куме, а кворуму! Ото ще лихо, коли, звиняйте, вашої вченості вам не досить для  культурного засіданія.
- В мене тої культури, го-го! Ще й позичити можу! Але що ж воно таке - той кворум?
- А це така біда, коли третю годину сидьма сидять і ніяк решенія родити не можуть.
- То в них там роддом?
- Не роддом, а виконком! Чи ви бачили калюжу посеред вулиці?
- Ну, як не бачити, я коло неї й виріс! Щойно заледве її обминув, за штахети хапаючись.
- Ото ж-бо й воно! І отамечки, куме, вся суть того кворуму, а по-правильному, його повної відсутності.
- В калюжі?  
- А то! Бо одна частина виконкому руки догори дере, аби ту калюжу огородити! Мовляв, місцева достопрімєчатєльность. І без неї село не село… Не автентичне. О.
- От що то вчені люди вчених слів понабиралися!
- Ну, куме, тепер така мода. Свої корені шукати.
- То наші корені в тій калюжі?  
- Та ж кожне сільце має своє слівце! А ми маємо, знать, калюжу… Так от друга групіровка виконкому всіх на горло бере, аби тую калюжу в акурат взяти і перенести та за селом викопати. І дорога висохне, і калюжа не пропаде.
- Ого! А що, може й третя група є?
- А як же? Є! От вона вже й ногами тупотить, а би тую калюжу зарибити.  
- Риба, то й риба… Чого воді марнуватися…
- Та ж рибу крастимуть! Що не кажіть,  а в нашому селі її з-під кожного пенька вигребуть, не те, що з калюжі. Хіба кожному карасю окремого сторожа.
- Що є, те вже є…
- А чого ви, куме, мене далі не розпитуєте? Бо ще одна група у виконкомі є.
- Отакої! А вона вже що?
- Найрозумніша. Каже, що калюжі посеред вулиці чіпати не треба. Ніяк. Бо в нас вона, як у тих ситих Європах. О!..
- Калюжа?
- Ондечки в Європі пористу дорогу зроблять, що воду вбиратиме, як мочалка. Ви уявіть, куме, вони тільки придумали, а в нас уже давно є! Бо це не просто серед села калюжа, а штучне заглиблення для збору атмосферних опадів. Отак! Вік високих технологій!
- Куди Європам і братися!
- А ще згадайте потепління клімату! Глобальне! А парниковий ефект? А засуха?! Так що, куме, вважайте, Європа до нашої калюжі, чи то пак, штучного заглиблення, ще прибіжить. На колінах приповзе. За передовим досвідом.
- Хе! І головно, ми й копійки не потратимо! Одні заробітки!
- Ото й думайте, чом це калюжа за нас обох старша! Бо діди далеко вперед гляділи. Як у воду.
- (Разом) Значить, і цей виконком теж калюжі не зачепить!

Захищено авторським правом. Дозволено некомерційне використання. При копіюванні пряме посилання обов'язкове.