Підручник та Щоденник на Першому Дзвонику

Виходить Щоденник (звертається до учнів).
- Привіт! Скучили? (у відповідь голоси в різнобій – хтось дає ствердну відповідь, а хтось заперечує). Ну, так я і знав! Так я і знав! Хто що хоче, те й гогоче! То скучили, чи ні?

Не чую! (Повторяється те ж саме).
Виходить Підручник:
- Чого ти до людей причепився? У них і так напружений день, а тут іще ти зі своїми запитаннями!
- Та я їх запитував, чи скучили, чи ні...
- За чим?
- Та за школою.
- Знайшов про що питатися! Хе! Он за річкою, рибалкою-суничкою, то ще повірив би. Хіба сучасні учні за школою сумують?
- А то ж як?
- Та приїлася вона їм гіркою редькою ще минулого навчального року!
- Не може буть! Усім?
- Та майже! Хіба крім тих, хто сьогодні в школу перший раз у перший клас!
- Першачкам?
- Так! Ондечки поставали всі в рядочок, та за букетами ховаються, то за мамами. Що то знай – школа! А вже інші…
- Добре знають?
- А то ж! Іменники, прикметники, займенники, дієслова купами,  а тут іще на ту біду таблиця множення та квадрат медузи…
- Мабуть, гіпотенузи…
- Ага, гіпотенузи… Чи медузи… Яка різниця?!  Однак треба зубрить, зубрить, зубрить… Ти б знав, як особисто я усім набрид? О-о-о... І не питайся краще! Мене і рвали, і шматували, і з дому виганяли, що під партами сиротою валявся…  Насилочку вижив.
- Загартувався, значить! Тепер будеш міцним, як обценьки!
- Де вже там… Хронічно в мене все… Обривання, шматування, обвисання, татуювання, вилітання, розклеювання…
- Я тобі по секрету скажу, все буде по новому! Ти цього року щасливчиком будеш!
- На макулатуру відправлять? Нарешті!.. Пенсія? Будинок для підручників похилого віку?
- От і не вгадав! Тебе цікавим для дітей зроблять. Так що про старість і не думай! Отак!
- Та невже?
- Я знаю, що кажу! Щойно в учительській підслухав. Новими програмами сторінки напхають! По саму зав’язку!
- А я хіба осилю?
- Осилиш! Ти ще в нас ого-го! Навіть на останній парті до науки візьмуться! З радістю!..
- Та невже?!
- Побачиш!  До тебе в чергу ставатимуть! Один такий на всю школу будеш! Унікальний!
- А чого це мені одному така честь унікальна випала?
- Бо на інших підручників грошей не вистачило! Так що радій! Це мені горе, так горе…
- Тобі ж чого? Ти такий хвацький! Молодецький! Блискучий!..

- Бо мене лише перший тиждень люблять-голублять, а далі… А-а-а!.. До першої двійки. О-о-о!...  Ворогам не побажаєш…
- От лихо! А може, й тебе програмами напхати? Тими, новими? Цікавими!
- Ага! Нови-и-ими, ага , ціка-а-вими!! Уже кого тільки до мене не пхали! І футболістів, і артистів, і співаків, а минулого року покемонами засіяли кожну сторінку. Брелоками обвішували, наклейками обліплювали, жуйками годували, навіть стругачками… наче я дерев'яний...  А ниньки і двійками заселятимуть… Чи то я гуртожиток?!
- Друже, ти щось плутаєш! Ти сам сказав, що я буду новий та цікавий, що мене, такого унікального-преунікального, й на задній парті читатимуть. То за що ж тобі двійки, га?
- Ото було б добре, аби ті оцінки відмінили! Кому, скажи, вони ума добавляють? І мені, може, спокійніше б жилося…
- І читали б тоді мої сторінки заради науки, а не оцінки…
- Ех, було би й нашій вулиці свято!..
- Чого ми теперечки сльози розводимо? А хіба зараз не свято?! Поглянь, дітвора по науку прийшла! По світло Знань!..
- Сонячної днини…
- Урочистої хвилини…
- Дзвінок пролунає…
- Бо школа чекає…
- Дитячого сміху…
- На радість і втіху…
- Нових уроків…
- Учительських кроків…
- Чекає навчання...
- Наук пізнавання…
- Аби підростали
 та сил набирались..
- Аби ви чудово
усі тут навчались!
Разом:
Зі святом! З Днем Знань!

Захищено авторським правом. Дозволено некомерційне використання. При копіюванні пряме посилання обов'язкове.