Козак і джура

Віршована сценка.

Козак:
- Чому зажурився, славний козаче?

Джура:
- Та думку гадаю, бо тужить і плаче
Наша Вкраїна, святая землиця,
Де колос важкий і Дніпрова водиця,
Де гори Карпатські і степ неозорий,
Де ластівка в небі та синєє море.

Козак:
- Лихий московит на Вкраїну напав,
Донбас підпалив, Крим відібрав.

Джура:
- Сіє країною рідною горе -
Нещастям посіє, бідою пооре...

Козак:
- Мордує Вкраїну уже триста літ,
Ворог підступний з прогнилих боліт.
Волю і ймення хоче забрати,
Вкраїну полишити рідної хати!
І навіть у слові й молитві до Бога
Аби панувала чужинськая мова.

Джура:
- Аби Україна навік оніміла,
Покрилась полином сорочечка біла,

Козак:
- Аби сумувала червона калина,
А мати намарне чекала на сина...
Тому Україну, як рідную мати,
Мої побратими ідуть визволяти,
За долю майбутню, піднімемось, браття,
І стане нам сили, і духу, й завзяття,
За рідную землю стати горою.

Джура:
- Візьми мене, друже, на Січ із собою!

Козак:
- Чи є в тебе шабля?

Джура:
- Ще діда шаблюка!

Козак:
- Чи є в тебе спис? Чи поцілиш із лука?

Джура:
- Багато умію, ще більше - навчуся!
Джурою козацьким недарма зовуся.

Козак:
- Я бачу, зростає достойна заміна,
Бо славна синами моя Україна.
Що ж, хлопче, збирайся, разом із тобою
Ми станемо нині пліч о пліч до бою!
Ворога лютого треба здолати,
Чекає Вкраїна і Січ - наша мати!

Захищено авторським правом. Дозволено некомерційне використання. При копіюванні пряме посилання обов'язкове.